Частковий геноцид

Десять років тому українці вийшли на мирний протест проти маріонеткового президента Януковича, який під тиском Кремля оголосив про відмову від підписання політичної асоціації та угоди про вільну торгівлю з ЄС. Натомість Україна мала б попрямувати до Євразійського митного союзу, вбогої альтернативи путіна.
Але протести тривали недовго, і незабаром у серці Києва залишилася лише купка студентів. Живучи життям непокірної молоді, вони спали в наметах, грали на гітарах і робили кумедні плакати - наприклад, висміювали заборону Митного союзу на імпорт жіночої білизни.
Прагнучи встановити ялинку на головній площі, одного вечора поліція прийшла розганяти протестувальників. Застосувати для цього грубу силу не було чимось незвичайним. Студенти зі скривавленими обличчями знайшли притулок у Михайлівському соборі неподалік.
Важливо, що постраждалі були переважно дітьми, і що багато українців і самі брали участь у перших днях протестів. Суспільство нарешті повстало проти поліцейського насильства. Тисячі людей з усієї України попрямували до Києва. Тисячі киян змінили свої плани на уік-енд.
Уряд діяв інстинктивно, і людей знову жорстоко побили. Правоохоронці застосували сльозогінний газ і світлошумові гранати. Постраждало багато людей, у тому числі 40 журналістів. Я теж — під ногами розірвалася граната. Коли мої черевики наповнилися кров’ю, друг відвів мене до заповненої машини швидкої допомоги. У лікарні, надаючи допомогу десяткам людей, старенька медсестра похитала головою: "Ніби й війни немає..."
А Київ стояв. Днів за десять, коли поліція знову спробувала придушити протести, Михайлівський собор почав бити у дзвони серед ночі. Попереджаючи місто, закликаючи людей до бою, як це було раніше. У 1240 році, коли зі сходу насувалася орда.
"Злодійські олігархи, нацистська банда і сектанти змели законну владу. Перше, що вони зробили, це заборонили половині України говорити рідною російською мовою", — стверджували російські ЗМІ, коли мітингувальники перемогли після кривавих розстрілів, коли Янукович втік до росії. Ми сміялися з російського марення, з їхнього колективного божевілля, не усвідомлюючи, що марення може тривати, тривати і тривати.
Березень 2014... Росіяни увійшли до Криму. "Жодних військ у Криму немає, принаймні російських військ", — заявили російські чиновники, а я сіла на поїзд до Сімферополя. Росіяни були всюди. Більшість місцевих, здається, ховалися вдома - сподівались на швидке повернення до нормального життя чи пакували валізи. У Сімферополі була моторошна тиша, лише групи росіян та проросійських активістів кричали й розмахували прапорами у центрі. "Прапороносці" емоційно пояснювали мені, що російськомовне населення України страждає. "Російськомовних, навіть жінок і дітей, ставлять на коліна на вулицях", — казали вони. "Націоналісти обс***ть їх. Змушують кричати "Слава Україні!". 200 автобусів українських нацистів, які робитимуть те саме тут, уже на шляху до Криму". Російська армія, якої в Криму не було, мала захистити Крим від цих уявних небезпек. "Фашизм не пройде", - запевнили мене.
"Будь ласка, повертайся додому", — попросила мама найчистішою російською мовою, якою вона завжди користувалася. Якою досі розмовляє у Києві. "Ввечері, напевно, буде останній поїзд".
Я їхала додому у сльозах, а росіяни будували блокпости між півостровом та Україною. І продовжували будувати між нами стіну з найбезглуздішої брехні — брехні, яку ми колись приймали як "плюралізм" і "свободу слова".
2016 рік... Я вже два роки в армії. Ми стоїмо на зруйнованій шахті під Донецьком. Мінські домовленості у розквіті. Нашій артилерії часто заборонено працювати, але ворожій не заважає ніщо. Групи терористів атакують нас і мінують все навколо. Загиблі вороги мають російські документи (та іноді, зауважимо, не мають навіть шкарпеток). Зброя, що використовується проти нас - не лише радянська, а й часто сучасна російська.
Мій наречений теж на Бутівці. Одного дня він веде групу на вихід і більше не повертається. Протипіхотна міна — заборонена Конвенцією про заборону мін, яку росія не визнає. Я сиджу на колінах біля нього. Він мертвий. Ноги відірвані. Намагаюся зігріти його пальці своїм диханням. Цілую ті пальці. Тільки б не відпускати. Але парамедики хочуть покласти його у пакет, і я забираю собі його куртку. Вона у крові, але все одно пахне ним.
Одягаю ту куртку, зариваюся в неї носом і думаю, що скоро знову його побачу. І навіть знову поцілую. Вже у морзі.
Маленький автобус везе його тіло додому з моргу в Дніпрі. І на Сході, і на Заході нашої країни люди стають на коліна, коли бачать табличку "200" (загиблий солдат). На одній із заправок я виходжу по каву в його куртці. За це мене лають друзі — діри, бруд, кров, а навколо люди. Ну що ж ти?..
"В моїй країні війна", — огризаюся я.
"...Громадянська війна", — терпляче пояснюють російські ЗМІ. Вони пишуть про те, що Донецьк без кінця обстрілюють, про те, що українські війська вбивають мирних жителів. Але за шість років, у 2022, мене дуже потішить абзац раптової правди в популярній російській газеті. Йдеться про болюче спілкування росіян зі "звільненими" маріупольцями. "Це гірка розмова (. . . ) Ольга розповідає: "Я везла стареньку з Маріуполя до Донецька. А вона мені сказала: ви зруйнували мій будинок, але я не бачу ознак того, що Донецьк сильно бомбили! Де ваші руїни?" (. . .) У дзеркалі я бачу, що обличчя Слави змінюється. Останні місяці він був на передовій, тільки він має право на такі судження: "Прості люди гірші за нацистів. Так, гірші!"
2018, 2019, 2020, 2021 роки. . . Я виховую сина і працюю журналістом у Києві. Як завжди. Але вже не можу висвітлювати нічого, крім війни. Трохи забутої. Інколи замороженої. Я гуляю своїм містом і часто уявляю його під обстрілами. Я майже бачу, як падають снаряди, майже бачу людей під вогнем.
Я розповідаю про це своєму психотерапевту. Це все ще посттравматичний стресовий розлад, правда ж? Це тривожність? Вона багато працює з військовими та ветеранами бойових дій. Це адекватність, каже вона. І припускає, що єдиний спосіб боротися з такою "тривожністю" — мати чіткий план власних дій. План на момент, коли росіяни йдуть ва-банк.
росія не вторгнеться в Україну і не виношує жодних агресивних планів, кажуть російські речники. "росія ні на кого нападати не збирається".
У мого психотерапевта також є плани, але вона вже ніколи не зможе втілити їх у життя. Її серце не витримало. Її більше немає.
2023 рік... Я працюю у Вашингтоні. Постійно буваю на зустрічах із експертами, деякі з них пояснюють нам, що з росією треба домовлятися. Ми повинні це зробити, якщо хочемо, щоб світ продовжував нам допомагати. Відмова від переговорів - це несерйозно.
Не те, щоб ми відмовлялися від будь-яких переговорів. Їх нам не пропонували.
Але якби і пропонували, то переговори з рф виправдали б усе, що вони з нами зробили. Засвідчили б, що напад на меншого сусіда, руйнування будівель та інфраструктури, вбивство людей є нормальним. Означали б, що терористи і військові злочинці мають законне право на власну думку. Мені цікаво, чи брали Сполучені Штати до уваги погляди Усами бін Ладена? Чи розмовляли ви з ним?
Переговори з росією – це переговори з фантазером, який фабрикує власну реальність. Який постійно говорить вам, що "війна — це мир, свобода — це рабство, невігластво — це сила". Який завжди буде брехати — про минуле, сьогодення і, головне, про майбутнє. Це не мої упередження - лише мої спостереження.
До того ж, де компроміс? росія прагне стерти українську націю з лиця землі. Чи не могли б ми домовитися про частковий геноцид?
------
Джерело - СЕРА.
"спецоперація" - це замаскувати відтворення російської імперії під видом відтворення ссср.
заборона української мови та історії - це фінальна стадія "совєцкой справєдлівості".
в ссср їснувало два панівних класи, кгб та партія : коли ссср розпався, то партйці кинулись в регіональний бізнес, а кгб-шники взяли реальну адміністративну владу (за допомогою бандитів, як і в 1919 році)
тепер кгб-шники через своїх численних агентів в структурах безпеки "стран снг" намагаються відтворити таку ж систему влади, "чєкістан" - і по "окраїнах".
історія росії переповнена суперечностями та можливостями, але вони приховуються прогресорами "задля висшєй цєлі" (жирного життя прогресорів)
ті ж самі альтернативні історики фомєнкі-носовскіє та автори найбільш популярного жанру белетристики "про попаданцєв" не пропонують ніякого альтернативного погляду ні на що.
вони поширюють бєзальтєрнатівность русскості, географічно і хронологічно, ось і все
один з таких альтернативщиків добалакався що історична "орда" - це Західні країни і Католицька церква, тільки тому що в німецькій мові є слово "Erde".
бідолаха не знає що "Erde" - це Земна Куля, а ось "Land" - це вже волость чи князівство...
Тому що це якесь лицемiрне та надмiрне захiдопоклонiння: коли у Францii розганяють демонстрантiв, то ми звемо це нормальною реакцiею влади (або звично приплiтаемо сюди всюдуiснуючих руських), а коли в нас те ж саме - то владi нi, не можна, бо буде бандитьскою ? Нi, правила гри i дискусii треба встановлювати до iх початку.
Друге, про дичину на кшталт "мирного протесту" - дiтлахам розповiдайте. Це був черговий "протест" iменi реваншистiв, програвших останнi вибори. Тому що всi обличчя на цьому протестi нам були знайомi, та ми iх вже бачили на попереднiх протестах - податковому та врадiiвському, але тодi не вийшло направити народний гнiв у потрiбне русло.
Трете, росiяни звичайно ********, i це факт, але читаючи цю статтю, у мене складаеться стiйке враження, що автор не проти коли ще гiрше, нiж на даний момент. США не вели переговорiв з Бен Ладеном ? Так, *****, не вели! Тому що Бен Ладен не керував краiною з купою озброення, корисних копалин, та тупих ватникiв - приклад так собi. А от з ким США вели перемовини, так це з В`етнамом. I ви уявляете, пiдписали мирний договiр. I це незважаючи на те, що В`етнам не руйнував цивiльнi забудови, i не вбивав цивiльних на територii США.
I останне. Ви пiдмiняете поняття. Стирання украiнськоi нацii з лиця землi, проходить зараз. I в прямому сенсi, буквально. Проходить тому, що такi як ВИ, не можете дивитись хоча б на два кроки вперед.
Добре, Росiя - завойовник, Путiн ***** та iнше. Проте скажiть будь-ласка, коли ви та вам подiбнi наперед знають на що здатний суперник (вiйськово-економiчний потенцiал) та знають, що вiйна йде на нашiй територii - але всупереч цьому приймають бiй - ви усвiдомлюете що поки ви граетесь у протистояння з ворогом - люди, нацiя фiзично гинуть, а мicта та селища фiзично руйнуються ?
Невже у вашiй розбещенiй уявi, перетворити украiнськi мiста у кшталт Марiуполя з тисячами трупiв краще анiж втратити мicто i прапор, але зберегти людей ?
Це те саме, що загинути в бiйцi з накаченим грабiжником, заради гаманця з тищою гривень.
За що ж ви так ненавидите Украiну, що готовi втопити ii в полум'i та кровi, щоб лише вона не дiсталася ********* ?
Тому Вашими ж словами - за що ж ви так ненавидите Украiну, що готовi втопити ii населення в полум'i, муках та кровi, пропонуючи здатися ********* ?
Згiдно вашого прикладу, здоров`я та деякi кiнцiвки ви вже невiдворотно втратили.
Е ризик втратити i життя i гаманець. Чи коштуе його вмicт життя - я хз.
Хтозна, може якщо б грузини в 2008 не встали на лапки - то Грузii вже не було б. Але на сьогоднiшнiй день Грузiя iснуе, вона не частина РФii, грузини може не такi незалежнi, але принаймнi живi-здоровi. Навiть не знаю, чому так.
Так, радянська імперія змогла утворитись на уламках російського царату лише завдяки придушенню російського націоналізму у всіх проявах, але в структурі правлячої компартії це було особливо помітно: будь-які потуги утворити російську КП миттєво нищились.
Своєю спробою відновити колишню російську імперію воєнним шляхом рашисти випустили на волю наймерзенніші сили пітьми, які десятиліттями пригноблювались тими насправді успішними імперцями, щоби не відлякати інші народи їх варварською генезою.
Тепер на другому році війни України з пітьмою стало зрозуміло усім - новітній російській імперії не бувати, а згадка про неї після її остаточної поразки кане в небуття.