Підірвані в Оленівці досі в полоні, ідентифікація тіл загиблих триває. Що роблять міжнародні організації? Підсумки поїздки до Женеви

Минув рік, як почалася евакуація захисників Маріуполя з фортеці Азовсталь. Що сталося за цей важкий рік? Де зараз оборонці блокадного Маріуполя, котрі виходили в полон під гарантії збереження життя?

Кожен день ми починаємо із запитання до себе: "Чому так?". Трохи оговтавшись, починаєш думати: "Що ще я можу зробити?". Для більшості суспільства вихід у полон з Азовсталі означав, що Маріупольський гарнізон врятовано. Але це не так, на сьогоднішній день звільнено 2324 людини. А чи замислювались Ви, скільки серед цієї кількості військових, котрі за наказом припинили оборону та пішли в полон? Оборонців з Азовсталі менше ніж четверта частина серед загальної кількості звільнених із полону. Ось така статистика.

Їм обіцяли нормальні умови перебування, приблизно окреслили термін полону та головне дали надію, що вони повернуться додому. В ніч з 28 на 29 липня факт відсутності гарантій безпеки для військовополонених став доведеним. Понад 50 загиблих та більше сотні поранених, саме з числа тих, хто вийшов в полон з Азовсталі. І навіть після такої масштабної трагедії, міжнародні організації не приїхали до військовополонених. Ми чекали міжнародного розслідування, натомість за пів року його просто зупинили, так і не почавши. І вже за дев'ять місяців після теракту делегація від "Olenivka Families Community" самостійно поїхала до Женеви.

5 травня представники спільноти відвідали штаб-квартиру МКЧХ. Говорити було важко, бо, коли ти кажеш про катування, а у відповідь чуєш, що нас не пускають і МКЧХ є нейтральною стороною, то "світ просто перевертається". Вдалося дізнатися, що окремого кейсу щодо Оленівки в них немає, рф не допускає їх до полонених, а також свідки вибуху ангару відмовились давати покази МКЧХ. 

8 травня делегацію від "Olenivka Families Community" прийняли в штаб-квартирі ООН. Позиція цієї організації мало чим відрізняється від МКЧХ, але саме ООН створювали розслідувальну місію і вони ж її і розформували. Що нам вдалося дізнатися?:

- розслідувальна місія була створена в Нью-Йорку; її розформували;

- опитано 8 свідків, які повернулись до України;

- міжнародна розслідувальна місія не брала участі в дослідженні тіл загиблих в Оленівці, бо не отримала офіційного запиту від України;

- представники ООН не можуть відвідати поранених внаслідок теракту, бо рф не надає доступу до полонених. 

Представники спільноти привезли для міжнародних організацій відеоматеріал, в якому показано увесь жах наслідків теракту в Оленівці та обличчя військовополонених, яких було підірвано в бараку. На обличчях міжнародних діячів були сльози, але при цьому вони повторювали, що є нейтральною стороною. 

Нашій делегації представили доповідь Матільди Богнер, яка була оприлюднена 24 березня 2023 року, там дійсно є пункти про Оленівку. Пропонуємо вам також ознайомитись.

«72. В ніч з 28 на 29 липня щонайменше 50 військовополонених було вбито, і ще більше поранено після застосування вибухової зброї у бараці зі 193 українськими військовополоненими (усі були членами полку Азов) у колонії номер 120, що розташована за 5 км на схід від міста Оленівка (частина Донецької області, окупована РФ). 

 73.УВКПЛ зібрали та проаналізували публічно доступну інформацію стосовно випадку, включно з заявами офіційних представників РФ та колишньої ДНР; понад 70 відео та фотографій зроблених зсередини та ззовні бараку; супутникові знімки бараків до та після інциденту, а також іншу релевантну інформацію. Також, з вересня 22 по січень 23 УВКПЛ проінтервʼювали 55 українських військовополонених, котрі перебували у колонії в ніч інциденту та наступного дня, враховуючи 8 людей, що вижили у бараку, і декількох полонених, котрі брали участь у винесенні тіл загиблих з бараків наступного дня.

74. УВКПЛ задокументували, що 193 військовополонених 27 липня були переведені до цього бараку, який був перероблений під житловий з промислового ангару. Цей барак стояв на відстані від інших бараків у цій колонії. У цей самий день керівництво колонії наказало перенести охоронний пост далі від цього бараку і викопати укріплену траншею для охорони, що не було зроблено для інших бараків у цій колонії. 28 липня охорона бараку була одягнута у бронежилети і захисні шоломи, чого раніше вони не одягали, на відміну від іншого персоналу колонії, які зрідка їх одягали. Військовополонені з інших бараків свідчать, що реактивна система «Град», яка була розміщена поблизу їхніх бараків і біля огорожі колонії, перед самим інцидентом, стріляла у західному напрямку від колонії і перекривала звуки вибухів, які вбили і поранили військовополонених у бараці. Український цивільний ув'язнений, який мав зв'язки з адміністрацією колонії, 29 липня наказав військовополоненим розчищати завали і вивозити трупи загиблих, та мовчати про побачене. 

75. Одразу після інциденту уряди України і РФ взаємно звинуватили один одного в навмисному вбивстві українських військовополонених. 

76. УВКПЛ продовжать збирати і аналізувати інформацію по цьому інциденту. УВКПЛ виявили, що кількість військовополонених, які загинули в результаті вибуху, була б значно меншою, при умові якщо б тяжко поранені отримали б невідкладну медицинську допомогу. Ті, хто вижили внаслідок атаки, мали чисельні травми, включаючи опіки і осколкові рани від снарядів і самого бараку. Однак, медична допомога не надавалася працівниками колонії, і вижившим довелося робити все, що вони можуть для того, щоб зупинити кровотечу без належного медичного обладнання. УВКПЛ задокументували, що декілька поранених військовополонених померли на землі біля входу в колонію, як повідомляється, через масивну крововтрату. Тільки через 5-7 годин після вибуху виживших військовополонених відвезли у Донецьку лікарню. Постраждалих везли у переповнених вантажівках по вибоїстих дорогах, що завдало додаткових страждань пораненим військовополоненим. 

Військовополонені, які отримали легкі поранення, були поміщені у так звані «дисциплінарні ізолятори» на один місяць, де вони були фактично ізольовані від спілкування з іншими військовополоненими у колонії.»

Шанси на відновлення саме міжнародного розслідування невеликі, постраждалі військовополонені, котрі вижили під час вибуху бараку досі перебувають в полоні. В цьому колі бездіяльності повинна бути поставлена крапка – і ми це обов'язково зробимо. Ми продовжуємо боротися за справедливість та свободу наших військових, котрим обіцяли зберегти життя.