Про Бога, Церкву і війну

Про Бога, Церкву і війну. 

Колись мали працювати вночі з одного поля, де «нічого нема», запевняли сапери-сміжники. Ретельно роздивлятися, що там під ногами, не було часу, терміново мали сприяти відбиттю позицій, що штурмують.

Відпрацювали, по темноті швидко пішли, майже не розбираючи дороги, якою пробиралися на місце.

Кілька діб — і довелося туди повертатися вже вдень. Сапери-не сапери, але рухалися по слідах один одного, йшов попереду.

Нарахував 9 ПФМ-1 в радіусі 50 метрів. Розкиданих по периметру. Далі не йшли. 

Бог на війні — є. Дива — стаються.

Ніщо так не сприяло екуменізму українського християнства, як повномасштабна війна. Довелось працювати з усіма конфесіями, які горять волею української держави. Жодного разу я не почув від них «ні». 

За рік на війні, легше за все було домовитися про будь-яку підтримку з християнами. Потрібна машина? Кидай картку, зараз закину повну суму. Не можеш побороти тупиковий випадок армійської бюрократії? Брате во Христі, зараз вирішимо питання. 

Про те, на що здатне армійське братерство, засноване на спільній вірі, колись напишуть не одне дослідження, втім, відчути це можливо лише особисто. 

Християнство, як базова основа українського націоналізму, все ще є невід’ємною частиною життя для тих, хто рухає сьогочасся назустріч майбутньому. Ці люди не спокусяться на жодні компроміси із ворогом, бо компроміс із дияволом — втрата для душі.