Чорний Лебідь для Східного Фронтиру

У світі, де Україна - центр, чи не найкраще оперувати тим, що з цим світом не так. 

Рік повномасштабної війни - стільки знадобилося часу, щоби пієтет до героїчних, поранених військових втратив у своїй безумовності. Нині все більше представників глибокого тилу люблять приміняти засоби проклятого "критичного мислення", вираховуючи нашу зарплату зі своїх податків, оцінюючи наші статки, рівень звитяги, кількість і якість отриманих травм. 

Ми переможемо для вас у цій війні. Це буде криваво, болісно, і дуже методично. Такий наш шлях.

Втім, якщо хвороба "втоми" українського суспільства є, хоча і глибокою, проте вже прекрасно відомою, все очевиднішим стає поява гігантського "чорного лебідя", неконтрольованого і такого, що треба буде "перебороти". 

Колективний Захід має багато відблисків. Для нас він буде таким, яким ми його насмілимося викривлити для себе. 

Ті, хто продають корпоративному світу чужі душі і майбутнє, заради якого не пролили ані краплі власної крові, будуть засуджені і прокляті Богом, історією, пам'ятю тих, хто не повернувся, і у згадці тих, хто ще буде.

Західу буде необхідний феномен Східного Фронтиру, так чи інакше. Поля для сміливих економічних і політичних експериментів, в якому українська колективна енергія поєднається із систематикою аналітичної машини Західної цивілізації. 

Характер цих "експериментів" буде визначений політичною і суспільною волею української нації. Для Нації, яка буде здатна виринути європейською Родезією на мапі політичного сьогочасся, короткостроковий "розмін" традиціями, культурними і сімейними цінностями, які формували унікальне явище Східного Фронтиру століттями, означає культурну смерть, поразку у війні і девальвацію того історичного шляху, за який ми віддали все, що мали.

Серце українськості, як і завжди, лежить у південних степах Гуляй-Поля, у дібровах Слобожанщини, полонинах Закарпаття і бризі Причорномор'я. 

Нині пульсуючою кров'ю цього серця є десятки тисяч патріотів по всьому фронту і поза його межами. Їхній авангард - як і завжди, націоналісти. Україна буде жити, поки у її серця буде кров. 

Не зрадьте те, за чим потім доведеться ностальгувати. 

А фінальна елегія великій історичній феєрії, в якій ми зіграли вирішальний зміст, прозвучить нотами Кому Вниз там, з чого все почалося. У Москві.