Заколот Пригожина: постановка, авантюра чи провісник краху владного режиму

Те, що сталося в росії 23-24 червня напевно увійде в підручники історії як заколот угруповання «Вагнера». Хоча підґрунтя цього заколоту залишається достеменно неясним, нестабільність російської влади натепер вже стала цілком очевидною як для російської, так і для західної аудиторії.

Сам заколот розпочався з епізоду швидше постановочного. Увечері 23 червня Пригожин заявив, що російські кадрові війська нібито завдали «ракетного удару» по тилових таборах його найманців. У відповідь на цей напад він повів 25 тисяч бійців ПВК на Ростов, де блискавично захопив штаб Південного військового округу російської регулярної армії, аеродром та військові склади, а потім рушив на москву, не дійшовши до російської столиці десь біля 200 км.

Рейд вагнерівців на Ростов та похід на москву показав, що місцеві жителі не тільки не чинили спротиву, але й вітали Пригожина та його військове угруповання, яке вважається незаконним збройним формуванням як за міжнародним правом, так і власне за російським законодавством.

Під час стрімкого рейду на москву угруповання «Вагнера» знищило один літак і 6 гелікоптерів регулярної російської армії, які намагалися зупинити просування найманців.

 путін, який спочатку мовчав, 24 червня виступив зі зверненням, у якому назвав заколот «смутою», а Пригожина – заколотником і зрадником, та пригрозив усім учасникам бунту кримінальним переслідуванням. Отож мова йшла вже не про примусове підпорядкування всіх приватних військових компаній регулярній армії, а про знищення заколотників, які посягнули на основи державного ладу. Однак вже у вечері того ж дня прес-секретар путіна Пєсков повідомив, що репресій проти Пригожина та угруповання «Вагнера» не буде, Пригожин може виїхати до Білорусі під чесне слово путіна, а вагнерівцям пропонують повернутися на український фронт й укласти контракти з міністерством оборони рф, проти керівників якого формально й був спрямований заколот і «похід справедливості» вагнерівців на москву.

Не менш дивною була й реакція Пригожина, який миттєво оголосив про припинення бунту, повернув найманців з-під москви та вивів їх із Ростова.

Уроки вагнерівського заколоту мають значно ширше значення, аніж інтрига у відносинах путіна з Пригожиним.

Урок перший полягає в демонстрації внутрішньої слабкості та дутої популярності російського владного режиму. Монолітна єдність російської посадової верхівки – це міф, який прикриває глибокі протиріччя та конкуруючі владні амбіції. Під час кризи путін показав, що він не контролює стан справ у країні. Схоже на те, що він хотів перетрусити керівництво міністерства оборони рф і використав для цього бойовиків Пригожина, однак зазнав поразки. Водночас російський генералітет навряд чи подарує завдані армії приниження і путіну, і тим паче самому Пригожину та його найманцям. Отож довго чекати на відповідь з боку генералів скоріше за все не доведеться.

Урок другий полягає у демонстрації гнилості путінского режиму для зовнішнього світу. На Заході побачили, що влада в рф не контролює силовиків, що ворогують поміж собою та конкурують у боротьбі за владу. Тому влада в рф може опинитися або в руках політичних авантюристів, або генералів, які тісно причетні до  війни в Україні. Однак і в такому випадку владу на місцях контролюватимуть місцеві губернатори за допомогою їхніх приватних армій. Навряд чи на Заході всерйоз повірили у президентські перспективи Пригожина, адже розвідка США знала про тривалу підготовку заколоту, і, ймовірно, знає, хто з-поміж російських силовиків допомагав штабу вагнерівців готувати цей путч. Проте сам факт демонстрації гнилості влади у путінській росії звичайно посилить занепокоєння з приводу контролю над російською ядерною зброєю.

 Отож у підсумку маємо наступне.

Якщо путін хотів використати вагнерівців як засіб тиску на генералітет регулярної армії, аби відсторонити нинішнє керівництво міністерства оборони і замінити його іншими посадовцями, то він зазнав очевидної поразки. До того ж, путін навряд чи зможе захисти це незаконне військове угруповання від розформування, хіба що дозволить перевести його до Білорусі як осередок прямої загрози для північних районів України.

 Якщо заколот вагнерівців був уособленням владних амбіцій одного з кремлівських кланів, це свідчить про посилення владної конкуренції, яка безпосередньо загрожуватиме путіну, посилюватиме корупцію, безвідповідальність та відцентрові тенденції в росії.