Про зброю, вдячність і перемогу

«Для більш швидкого контрнаступу українській армії потрібно більше різних видів озброєння». 

Впевнений, ви вже читали інтерв’ю Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного The Washington Post. Цю думку неодноразово озвучував і продовжує озвучувати на міжнародному рівні Президент України Володимир Зеленський. 

З цього приводу маю дві думки. 

1. Так, озброєння, наданого созниками України, зокрема США, недостатньо для блискавичних наступальних дій. Для відбиття атак і часткового закриття неба — так, але не більше. Один лишень факт того, що нашим супергероям-військовим з таким арсеналом зброї і більш, ніж двотисячекілометровою лінією фронту вдається тримати позиції й звільняти території — це щось за межею людських можливостей. Патріотизм, надмотивація та бажання помсти. 
2. Нам ніхто з союзників нічого не винен. А те, що за півтора роки колосальної дипломатичної роботи керівництва держави їм вдалося «вибити» танки, петріоти, хаймарси бойові машини та інші життєво необхідні речі, про які на початку бойових дій захід навіть чути не хотів — це безпрецедентний крок для світового політикуму 21 сторіччя. Не менш безпрецедентний, як і сама війна у центрі Європи, до слова. Попри скавчання на болотах від наших меншовартих сусідів про те, що колективна Америка попросить щось у обмін на зброю, варто розуміти, що вся надана допомога дійсно надається просто так. Бо США — наддержава. Бо в них є, чим ділитись. Бо вони розрізняють сторони добра та зла. Не орієнтуючись на того, хто сильніший.

Чи б стала більш реалістичною мрія про Крим влітку, якби Сполучені Штати нам передали хоча б 10% свої танків? Безумовно. Чи варто про це продовжувати говорити? Беззаперечно. Чи маємо ми бути вдячними ключовому партнеру, який взагалі міг би притримуватись нейтралітету? Звісно.

Як виражати вдячність? Ну, хоча б символізмом. У центрі Вашингтона стоїть величезний семиметровий пам’ятник Тарасу Шевченку. Знаєте, скільки на території України є пам’ятників великим американським діячам? Нуль. Вулиця Маккейна в Києві, на цьому все.

До початку повномасштабного вторгнення мав ідею звести монумент 40-му Президенту США Рональду Рейгану(якого, згідно з опитуваннями, поважають як республіканці, так і демократи). В ценрі столиці десь на місці одного зі знесеного брухту радянським нікчемам. Тоді проект, звісно, заморозився. Тепер починаю розуміти, що потрібно його воскрешати. Для них це дійсно важливо — відчувати, що ми не бездонна прірва, яка лише смокче гроші їхніх платників податків. А героїчний народ, який воює за добро і цінує таке ж добро, зроблене американцями для нас у скрутні часи.

P.S. Інфографіка щодо зброї, яка є у розпорядженні США + наданої нам у відсотках станом на сьогодні.