Погляд з берега Потомака на незгоди між Забужко і Андруховичем

Після тритижневої поїздки по університетах США з презентацією виданого у США перекладу моєї книги для мене дискусії щодо того виступати з росіянами на одних майданчиках чи ні, мати з ними якісь стосунки чи ні — звучать для мене дуже дивно. Згадується жорстка критика Юрія Андруховича за те, що він виступав на одному майданчику з російськими письменником. І одним з найгостріших його критиків була Оксана Забужко.

Мені сумно було читати про це, бо уявляти, що росіян вдасться усунути з міжнародних майданчиків — це якась підліткова наївність. Життя все одно розставляє все по своїх місцях. Днями сталася сенсаційна “зрада”. Сама Оксана Забужко надрукувалася російською мовою у збірнику з іншими українськими письменницями. Найбільша критикеса автора “Московіади” сама, виявляється, не без гріха. І стосунків з росіянами не вдасться уникнути як би про це не мріяли ідеалісти.

Ми нікуди не дінемося від росіян — вони, на жаль, поруч з нами. Тому нашим інтелектуалам варто не гризти один одного у самозгубних сварках, а дискутувати про те, як впливати на самих росіян, що доносити до міжнародної аудиторії і нав’язати свій порядок денний. У протилежному випадку ми просто поступимося в інформаційній війні нашому противнику і дозволимо йому сформувати західну громадську думку не на свою користь. Наголошу: ідеться не про цілування і братання з росіянами, а саме про полеміку.

Я би хотів поділитися своїм американським досвідом, який міг би стати п’ятьма копійками (або центами) у загальну скарбничку дискусії про те, що нам доносити до світу.

Отже, я презентував випущений видавництвом Defiance Press переклад своєї воєнної прози “Репортер Волковський” у A&M університеті, в штаті Техас, в університеті Окленду в штаті Мічіган, в університеті Джорджа Вашингтона в столиці США, в університеті Ілона в штаті Північна Кароліна, в Менор Коледжі у місті Філадельфія штату Пенсильванія, у школі українознавства “Нова хвилька” в Нью-Йорку. Презентаційна поїздка відбулася за підтримки американської фундації United Help Ukraine.

Я жодного разу не зустрів агресії по відношенню до України — суцільну підтримку. Але при тому американці під час приватних розмов і під час презентацій часом запитували: “Для чого нам вам допомагати?”. Декому з них здавалося, що негайне припинення цієї війни збереже життя людей і зекономить американцям кошти, які виділяються на таку допомогу.

Я їм нагадував про Будапештський меморандум, згідно з яким Україна віддала третій в світі ядерний потенціал. У відповідь отримала від ядерних держав запевнення у повазі до своєї територіальної цілісності. А потім одна з цим держав затіяла проти нашої країни кровопролитну війну. Інші держави зробили ряд помилок і не зуміли цьому перешкодити. І було б величезною несправедливістю, якби Україна мусила поступитися своїми територіями під тиском сили.

Крім того, наголошував, що у випадку поразки України або територіальних поступок з її боку надихнуться такі країни, як Китай, котрий почне діяти в напрямку Тайваню, Північна Корея докладе зусиль, щоб завершити свою ядерну програму, Іран посилить свою деструктивну діяльність не лише на Близькому Сході, але і в усьому світі, ряд африканських диктаторських режимів так само піднімуть голови. І тоді в світі спалахне стільки пожеж, що тушити їх коштуватиме значно дорожче, ніж допомогти Україні поставити росію на місце.

Українці сьогодні захищають здобутки Західної цивілізації, які росія поставила під загрозу. Демократію з усіма її складовими — свободою слова, віросповідання, підприємництва, захистом прав людини тощо. А також світовий порядок, що встановився після Другої світової війни і дозволив світові прийти до відносно безпроблемного заможного існування. І якщо інші країни платять за цей захист грошима і зброєю, то Україна платить за це життями своїх громадян.

Я також звертав увагу, що світ мав би нарешті без рожевих окулярів подивитися на російську культуру, яка століттями де факто займалася власною пропагандою і створювала враження,що на сході Європи лежить така ж цивілізована країна, як і на заході.

Нам ці тези можуть здаватися самі собою зрозумілими. Але для іноземців — вони не такі очевидні. Тому їх і не лише їх треба нести в світ за потреби вступаючи при цьому у полеміку з росіянами.

Звісно, ці розмови відбувалися в контексті моєї книги, яка також сама по собі викриває російські злодіяння і розповідає правду про причини цієї війни.

Принагідно запрошую всіх зацікавлених у п’ятницю 7 липня до книгарні “Сяйво”, вулиця Велика Васильківська, 6, о 18:00. Там відбудеться презентація моєї книги під назвою “Як українцеві прорватися на книжковий ринок США”. Там і обговоримо питання, які я порушив у цій статті.