Попередні висновки щодо НАТО

Серед багатовимірних наслідків тих чи інших рішень у саміті у Вільнюсі - є наступні попередні висновки.

Перший. Колективний Захід - до цих пір не вважає владу України, а і власне і саму Україну - "дорослою" державою. Чергові "іспити" та "умови" які має пройти України на шляху до НАТО, і всі ці фрази про "якщо немає перемоги то немає чого говорити і про членство" - свідчать що насправді, попри всі гучні заяви, і попри вже доведену спроможність України чинити спротив та перемагати всупереч усьому - до цих пір є сумнів, а власне чи спроможна Україна "перемогти".

Власне все більше посилюєтся враження, що колективний Захід (можливо крім країн Балтії, та Центральної Європи) до цих пір! ніяк не може визначити не тільки що вважати перемогою України, але і головне, а якою має стати поразка Росії? Що є цією поразкою?

Україна пробує навязати своє бачення, і всіма силами показує - що саме ми - праві, що Росія слабка, її не варто боятися, зважати на її думку, думати взагалі про те, що буде в Росії після поразки, попри наявність у них ядерної зброї. Але на жаль - наш голос, попри підтримку найближчих союзників - не звучить переконливо для Байдена, та політиків старої генерації. Байден спираєтся на свій досвід - ще з 20 сторіччя, і на своє якесь дуже своєрідне бачення стосунків з Росією та пострадянським простором. При цьому аргументи які використовує Байден та багато політиків для того щоб по суті "підвісити" питання членства України в НАТО, вони стосуються тільки! внутрішніх проблем України, а ніяк не стосуються внутрішніх проблем власне альянсу, та колективної системи безпеки.

Другий висновок - для того щоб говорити з позиції сили з НАТО чи з колективним Заходом - нам треба забувати про одноосібне керування державою із офісу президента. Вже не достатньо емоційних спічів та звернень. Це вже не працює. Попри війну, треба рухатися з реформами.

Емоційна реакція влади та певної частини суспільства - показує наскільки ми хочемо "дива" і "дорослого дядю" - який нам зобовязаний всім. І за ці "зобовязання" готовий закрити очі на багато чого. Але - от зненацька, формула - "Самоса сукін син, але він наш сукін син" - чомусь у випадку України не працює.

При цьому всьому є один важливий нюанс.

Ми не змогли пояснити світу та Європі чим загрожує для них падіння України, і що у тому випадку якщо Україна не переможе, то вже ніякі реформи не матимуть ніякого значення.

Так - це наразі дуже маловірогідно, наша поразка, але - знову таки повторюся - немає наразі проговорено консенсусу між нами та Заходом - що є нашою перемогою, і що є поразкою для Росії. І навіть немає консенсусу у влади України - ось всі ці "обмовки" в інтервю про "вийдемо на кордон з Кримом і будемо чекати що путін піде на перемовини". Ну ок, а якщо не піде?

Так реформи дуже потрібні, але попри ці аргументи про потреби реформ, про те що НАТО політичний блок, а не безпековий, цитати Зеленського різних періодів, посилання на його дикі чи незрозумілі відповіді стосовно підготовки до війни, одним словом все те, що так активно обговорює український сегмент соціальних мереж, і те, що безумовно має місце бути, я не думаю що це якимось чином впливає на по суті нерішучу політику "підвішених невідомо на якому поверсі" дверей НАТО. Вибачте, але проросійська політична, медіа і бізнесова корупція Словенії, Австрії, Німеччини, Франції. Угорщини врешті решт - вона має місце бути, і НАТО напевно вважає що це не заважає діяльності блоку НАТО (нє ну може звісно супер таємні бонди щось там переревіряють, але, але, але....)

По суті прямо і чітке запрошення України до НАТО у Вільнюсі насамперед мало означати в першу чергу! прямий сигнал Росії - ми вас не боїмося, і ми готові вступити в протистояння з вами за наші цінності, Україна частина Заходу, Україна бореться за наші цінності. Так вона можливо не досконала, і їй треба працювати над собою, але, головне - це протидія агресії.

Невизначеність рішення - при всіх цих цукерках про ПДЧ та "зробіть реформи ми приймемо колись" - прямо вплине на дві речі - впевненість Росії - що стояти треба насмерть, якою завгодно ціною, тільки щоб війна була такою довгою, як тільки можна щоб максимально виснажити Україну а там і щось і на Заході (ну скажімо Трамп чи Ля Пен в Парижі чи інші популісти, короче щось трапиться), і друге - на ситуацію всередині України, яка попри все, вже! починає відчувати себе покинутою Заходом (не треба про обє ми допомоги) - що викличе ще не усвідомлені ні Заходом ні нами внутрішні росколи та наслідки, в тому числі і до НАТО та майбутнього нашої країни.

Звісно ми вчергове покажемо які ми сильні, і витримаємо будь які наслідки саміту НАТО, але знаєте, крімо раціо, є ще і якась невидима, емоційна складова, і ця складова зараз переважає.