В Україні як у Гаїті?

«Починає нагадувати те що робилося в Гаїті» - озвучили мені вже кілька іноземних колег, оцінюючи ситуацію з кризовою та довгостроковою гуманітарною допомогою Україні.

Чому? 

Давайте подивимося. 

У 2010 у Гаїті стався землетрус, який забрав життя більше 300,000 осіб і ще приблизно стільки ж покалічив.
У відповідь на це світ направив безпрецедентну допомогу різного роду.
Попри неймовірне фінансування і ресурси у негрошовому вигляді, деякі регіони не бачили нічого та, відповідно, проблеми погіршувались. 
Особливо занедбаними були напрямки довгострокового розвитку (освіта, аграрна сфера, охорона здоров’я загалом, тощо). 
Так як катастрофічні події не відбуваються часто, то кризові організації є хронічно недофінансованими та не мають достаньо працівників. 
З’являлися нові, недосвідчені гравці, у яких були не завжди благородні мотивуючі фактори. 
Заходи з ліквідації наслідків стихійних лих мають високу видимість і надають організаціям можливість підвищити довіру до донорів та здатність конкурувати за фінансування. 
Як не скористатись такою можливістю, навіть якщо ти не знаєш, що робиш?
Більшість допомоги концентрувалась у столиці країни та кількох місцях, які вважались безпечними. У столиці було перенасичення і кошти починали витрачатись на проекти, які не мали сенсу. В той же час, у більш віддалених регіонах спалахувала холера, хірурги не мали чим обробляти рани під час ампутацій (3% усіх травм, які спричинив землетрус) та де ставити на ноги людей, надавати хоч якусь реабілітацію.

Які висновки? 

1. Повинен бути розроблений системний план у різних сферах та враховуючи можливий перебіг подій, який відповідає потребам усієї країни, а не кількок регіонів чи груп.
2. Міжнародні партнери мають зрозуміти, що їхнє бажання годувати з ложечки є неефективним і потрібно розбудовувати спроможності всередині країни, мережево.
3. У сфері охорони здоров‘я, реабілітації та протезування будь-які втручання повинні робитися з огляду на можливість подальшого менеджменту проблеми в існуючій вітчизняній системі (існування відповідних протоколів, підготовка фахівців, доступність технологій, тощо). 
4. Запобігати ситуаціям типу «нашкодити і утекти», коли немає жодної відповідальності за дії. 

Довге та корисне дослідження на тему: https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fpubh.2022.995595/full