РУС
10524 посетителя онлайн
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
Про витрату коштів під час війни
Мені дивно, коли кошти під час війни витрачаються на будь-що, окрім цілей, передбачених на перемогу у війні.
Ні, мені не дивно. Я в ахуї від того що є люди, які вважають інакше і намагаються витрачати їх на щось інше.
Це стосується і місцевих бюджетів, і державного.
Безумовно, війна - це комплекс заходів, який включає і культурну війну. Але серіали про довбойобів до культури мають таке ж відношення, як я до космонавтики.
Безумовно, є критична інфраструктура, життєдіяльність якої потрібно підтримувати, але це не стосується облаштування парків і асфальтування доріг у містах і селах.
Тому всіх, хто хоче витрачати кошти не на перемогу у війні я на загальне оголошую нерукопотисними підарасами.
У мене все.
тепер головне щоб ці нерукопотисні підараси знов не пошили народ в дурні, а нарешті
відповіли за все те зло, що накоїли українській державі та українському народу.
Бо суть цієї тусовки - жадібність і непрофесіоналізм, а кредо - понти.
Але пусте.
Врешті й без грошей у воюючій Україні має з'явитись самородне явище, яке змінить увесь культурний простір.
Подібне тому, що звучить у героїці авторських пісень чеченського поета Тимура Муцураєва, кожне слово і кожен рядок яких пробиває наскрізь душу тих, хто колись боронив і тепер боронить свою землю і народ у смертельній битві з рашистською пітьмою.
Ось слова з пісні про "чеченських вовків":
«Пустынны улицы аварского села.
В молчанье грозном ночь сюда пришла.
Но знает, знает русская орда,
Что ждет их там жестокая беда.
Где силы взять, чтоб в то село вступить?
И как не хочется им кровь свою пролить!
Овцу Иван всегда готов задрать,
Но волк-чеченец страшен для солдат.»
Або уривок тексту пісні про загиблих побратимів:
«… Я не забуду никогда, тот смутный бесконечный хаос,
И вспоминаю, задыхаясь, друзей ушедших навсегда.
Героев павших череда, камней надгробных галерея,
А в памяти моей всегда, живут их лица, не старея.
Но вскличет командира связь -
В ответ молчание эфира, его судьба оборвалась,
И он уже не в этом мире...
Они ушли, они ушли в иные вечные пространства
И за пределами земли приобретают постоянство,
Они находят свой покой, ютясь в зобу у райской птицы
И все же, с болью и тоской я вспоминаю эти лица.»
Або ж пісня про Свободу:
«В трудный час встанем вместе как один
И дадим отпор врагу!
Гордый маленький народ
Смело встретит смерть в бою!
Драться до последних сил
Всем нам свыше суждено
Умирая, на губах, лишь одно:
Свобода! воздух воли не объять
Как ни страшно умирать
Знаю в предпобедный час
Знаю, вспомнят все о нас!»
за заподіяне зло не відповідатимуть ані зелена підарасня, ані (боюся) й кацапи...