Культ хейту

Теперішня війна є закономірним наслідком 30 років нашої безгосподарності, нехлюйства, егоїзму, крадійкуватості, моральної деградації та гнилі.

Ми просрали країну, яка в 1991 році за рівнем ВВП лише в 5-7 разів поступалася Китаю. Все протринькали, все спустили, розікрали, зруйнували. Нічого і нікого не цінували.

Чому так? Тому що "урвати собі", егоїзм, хитродупість, "насрати на всіх" стало моральним кредо наших людей.

Чому я починав "Революцію Світогляду"? Тому що чітко зрозумів, що не у владі проблема. Проблема в нас самих, в наших людях, "розруха - в головах".

Десять років тому я займався багатоповерховим будівництвом. Я вигнав всі українські бригади - лінькуваті, крадійкуваті, не відповідають за слова. Я найняв турків. Вони працювали в три рази ефективніше за українців. Але українець водій, що віз арматуру з металобази, по дорозі крав 20% об'єму.

Я займався Шарівським палацом. Найбільше лайна я наївся від людей. Обісрати ближнього, захейтити, вставити свою корупційну схему - виявилося природою наших людей.

У нас намертво відсутня культура співпраці і вдячності. Я цього не афішував, минулого року одній постраждалій сім'ї ми побудували будинок в Київській області. Досі лайно вигрібаю, наче ми їм усім зобов'язані і, як виявляється, я на них "нажився"...

У нас процвітає культ хейту. Кожна нікчема охоче самостверджується, принижуючи і ображаючи інших. Майже під кожним моїм відео був зазвичай коментар "гнида картава вилізла"...

У нас токсичне соціальне середовище. Не підтримають, а затопчуть. Запропонуй ідею - 80% скажуть, що ідея лайно, а вони знають, як краще. Якщо в США запропонувати ідею - 80% скажуть - "Great! Wish you success!".

Війна стала результатом нашої колективної моральної деградації. Кінцевою точкою нашої гнилі.

Ми - ледь не єдиний народ у світі, що сам собі вільно обирає владу, але на наступний же день починає її хейтити, поливати брудом і знищувати.

Східна мудрість каже, що людський дух змінюється лише завдяки потрясінням та катастрофам. Так і з цілими народами...

От ми і отримали... Нам потрібний був потужний копняк під зад і обухом по голові, щоб ми замислилися - як же ми живемо?

На жаль, поки що зміни демонструє лише невелика частка суспільства, що наче атланти на своїх плечах тримають країну. До всіх інших ще не дійшло... А це означає, що війна ще не скоро закінчиться. Бо вона має доцільність - щоб після війни ми всі змінилися, вийшли з неї оновленими, готовими до майбутнього.

Хлопцям на фронті дуже важко. Часто приходить усвідомлення, що те, що вони сьогодні захищають, не вартує жертв. Але тим більший є їхній подвиг, бо вони виборюють наш шанс на майбутнє. Вони кладуть життя за "кривий кущ з колючими шипами" в сподіванні, що той "розквітне трояндами".

Вибачте, накипіло. Я не припиню робити те, що роблю. Але давайте хоч трішечки змінюватися самі. Давайте цінувати працю інших. Давайте допомагати одне одному. Давайте вчитись підтримувати. Давайте дякувати.

Наша національна невдячність вже починає дратувати світ. І доказ тому - прикрий інцидент, що стався з нашим головним партнером - Великобританією. Ми все вимагаємо і докоряємо... Нам все мало...

А може, українці, давайте по світу проведемо "мітинги вдячності"? Давайте подякуємо за все, що для нас вже зробили, адже ніхто нам нічого не був винен! Можливо, вдячній Україні охоче дадуть все, що нам треба?

Часу на те, щоб нам змінитися, все менше. І кожен день оплачується страшною кривавою ціною.

У мене все. Я все ще вірю, що Омріяна Україна - можлива. Але знати шлях і пройти його - це не одне й те ж саме.

І розповім ще пару історій про те, як я "гівна наївся".

Я його за 25 років громадської активності спробував на всі смаки... Але хочу згадати декілька випадків - спеціально для тих українців, хто схильний завжди в усьому звинувачувати владу.

2004 рік. Ми готуємо помаранчеву революцію в Україні, розгортаємо громадянську кампанію "Пора!" (ту, що чорна була). Вирішив я зібрати в Києві на тренінг обласних координаторів. Для напрацювання довіри в рамках тренінгу поставили одну ігрову вправу, де треба взяти якусь купюру в руки і наосліп мінятися з партнером грошима, дивлячись у вічі.

Через 20 секунд одна дівчина заволала - "Мене обдурили". Вона простягла руку з купюрою, а їй, взамін розгорнули порожню долоню. Такого не було ніколи і ніде, в жодній з подібних практик!

Ми м'яко пояснили "лідерам революції" - "Ви що, ох%ли?"

За практикою, всі гроші, які брали участь в обміні, після заняття збиралися в пакетик і потім передавалися донатом на якийсь дитячий будинок. Ми зібрали, порахували - було 63 гривні. Поклали в пакеті на телевізор, пішли вечеряти. Після вечері в пакеті залишилося 28 гривень... Нашому шоку не було меж...

І це була молодь, що боролася зі злочинним Кучмізмом!

2007 рік. Я в Брюселі готую перше вдягання символу міста - знаменитого Manneken Pis в український костюм козачка. Саме посольство України тоді мені вставило палки в колеса, через що я не зміг вчасно залучити спонсорів. Але я не здавався. Привіз в Брюсель 5 знімальних груп з України - адже це перше масштабне святкування Дня народження України в самісінькому серці Європейського Союзу!

За два дні до 24 серпня моя місцева команда - президент Європейської Асоціації Українців, секретар і ще один пройдисвіт попросили мене вийти з мого офісу на вулицю "поговорити".

"Короче так, якщо акція є, значить є і гроші на неї. Ми тут подумали, ми хочемо гонорари. По 2,5 тисячі євро на кожного".

Я ледь інфаркт не отримав. "Нема грошей? Ну якщо нема, то ми зараз дзвонимо в мерію і скасовуємо все". Це були українці...

Я якось вмовив їх почекати, що потім розрахуюся... Я вліз в борги на 12,5 тисяч доларів, зробивши "свято для України в Брюселі".

Чи може вам розповісти, як у мене за спиною ці "українці" намагалися взяти гроші в посольства рашки, щоб під Єврокомісією зробити замовний мітинг "про утиски російської мови в Україні?"

Потім вони у мене намагались віджати офіс в Брюселі. Власниця офісу, дівчина-марроканка, що не має жодних сентиментів до України, тоді стала на мою сторону і мені допомогла. Вона мене врятувала.

Я можу це сотні історій згадати, але чи варто?

Не влада гнила. Влада - це люди, плоть від плоті, кров від крові - наші люди.

Легко на владу все перекладати. Тоді не треба в дзеркало дивитися.

Попри все з'їдене лайно, я завжди намагався бачити в кожній людині "прекрасну білу чайку", як заповідав Ричард Бах. І продовжую вірити в українців.

І попри все продовжую любити.

Саме тому і пишу це. Бо любов - це не "по голівці гладити". Інколи саме любов потребує звернути увагу на недоліки, зробити боляче, щоб людина змінилася.

І відверто сказати "Та ти ж мудак! Не треба так!"

Я дуже дякую всім моїм друзям, які підтримали мене в попередньому пості. Завжди знав, що прекрасних людей в Україні - дуже багато. Однак ви самі знаєте, що робить ложка дьогтю в бочці меду, якою б великою вона не була.

Ми маємо стати тими змінами, яких ми прагнемо. Стати Омріяною Україною.

Іначє піз%@ц.

Тому що війну ми вже заслужили.

А перемогу - ще ні.