Конфіскована в США зброя для України: як це було

Минулого тижня в Україну, нарешті, попри усі перепони, прибула партія стрілецької зброї зі США. Колись я напишу про цю історію книжку, а поки читайте стислу вижимку.

Це — перша поставка в рамках проекту «Український арсенал свободи», яка втілювалась у життя ще з березня 2022 року. Після відповідної публікації у ФБ у моїх друзів та читачів виникло багато різнобічних питань щодо цього кейсу (і я їх розумію), тож спробую дати відповіді на найбільш поширені:

На початку повномасштабного вторгнення я обрав собі декілька напрямків роботи, серед яких — насичення України максимально можливою кількістю стрілецької зброї. Перед лютим 2022-го менше 2% дорослого населення нашої країни було озброєно. Це — найменший показник в Європі.
Ідея полягала в тому, аби налаштувати канали, по яких американці зможуть дарувати стрілецьку зброю українцям. У мене є доволі широке коло знайомих серед відомих республіканців у США, які гаряче підтримують право людей на зброю. І завдяки такій американській культурі там є 400 мільйонів одиниць зброї на 330 мільйонів душ населення. Я знав, що зможу переконати багатьох власників та продавців зброї поділитися нею з українцями, і почав збирати команду однодумців в Сполучених Штатах та Україні.

Ми визначили 4 способи безкоштовно отримувати стрілецьку зброю там: а) купувати за кошти донорів, б) отримувати конфісковану зброю, яка підлягає знищенню, в) налаштувати збір коштів магазинах зброї, г) організувати пункти здачі зброї рядовими громадянами США.

Найкращий спосіб просити в американців зброю — викликати в них емоції. Мало хто має в Україні таку ж захоплюючу історію боротьби зі злом та перемоги над ним, як міський голова Ірпеня Олександр Маркушин. В перший день російського нападу він очолив місцеве ДФТГ, яке активно використовувало зброю, що була у власності рядових громадян, включаючи 8 одиниць самого мера. І саме Ірпінь, нагадаю, зупинив ворога на шляху до Києва.
Це — ціннісна історія, яку легко презентувати американцям.

Перед тим, як ми добрались до Маямі, я просив міських голів декількох українських міст звернутись їх до діючих міст-побратимів у США, аби ті погодились поділитись конфіскованою зброєю. На жаль, безуспішно.
Друга безрезультатна спроба — поїздка на щорічну конференцію National rifle association в Х’юстоні, штат Техас. Завдяки моїм республіканським контактам я домовився про наш з Олександром Маркушиним та Сергієм Іонушасом, головою Правохоронного комітету ВР, який відповідає за обіг зброї, спільний виступ перед правлінням цієї асоціації.
Але там нас там чекав неприємний сюрприз. Один з колишніх президентів NRA влаштував скандал та не дозволив нам виголосити промову. Ми особисто зіткнулися з опозицією до підтримки України та російським лобі всередині США. Доволі відомим є випадок, коли російська шпигунка Марія Бутіна інфільтровувалась в NRA. Я сподівався, що організація захоче реабілітуватися, але ніт. Коли нас в буквальному сенсі цього слова вигнали, мені довелося неабияк червоніти перед колегами, яких я переконав приїхати та запевнив, що все пройде добре та продуктивно.

Водночас з цими невдачами, незалежно від мене, у Маямі виникла ідея викупу зброї у своїх громадян для майбутної передачі Україні. Такі заходи в США проводяться в багатьох містах регулярно з метою зниження нелегального обігу зброї, але так як Маямі пропонувало не більше 200 доларів за одиницю, то якісної зброї від такої програми очікувати було марно. Однак, завдяки Українському конгресовому комітету Америки, я зміг звязатися з мерією міста та переконати розширити програму також і на конфісковану зброю — щороку такої набігає близько 100 тисяч по всій країні — як речовий доказ у злочині, незаконно або взагалі не оформлена або навіть така, якою скоїли суїцид.

Ми домовились, що її передача відбудеться в рамках підписання угоди про побратимство між Ірпенем та Маямі. Ба більше — наш логістичний партнер зміг знайти донора, який подарував 148 тисяч патронів до цієї партії. І так як фактичним передавачем з боку США була поліція Маямі, ми вирішили, що отримувачем на українському боці буде теж українська поліція. Паралельно я знайшов двох спонсорів, які оплатили придбання 74 гвинтівок вже у приватну власність мешканців Ірпеня. Я хотів і вперто старався, щоб ми могли завезти ці гвинтівки як гуманітарну допомогу, однак, на превеликий жаль, дозвільна система МВС не дозволяє (яка гра слів!) оформлювати право власності на зброю через дарування, а переконати своїх колег у Верховній Раді звільнити гвинтівки і патрони від податків я поки не в змозі.
Тому на першу партію гвинтівок податки таки доведеться заплатити. Наразі вони вже в дорозі, і ми очікуємо їх скорого прибуття.

Паралельно ми відкрили тестовий стенд в одному з магазинів США, де покупцям пропонуватимуть робити внески для програми озброєння українців та купувати тематичні сувеніри, кошти з продажу яких теж йтимуть на цю мету.

Чому зброя йде не ЗСУ, а поліції, ДФТГ та простим громадянам? Тому, що ЗСУ неавтоматична зброя не потрібна. Та, яку мені вдалось звезти, ідеально підходить для громадянського спротиву, а основна її мета — щоб росіяни знали, що по них можуть гатити з будь-якого вікна.

Навіщо вона Нацполіції? Їй така зброя корисна в будь-якому випадку, адже навіть використана і конфіскована американська є якіснішою за радянську зброю 1960-70рр, якою забиті поліцейські склади. Нам як депутатам таке «добро» видавали у перші дні великою війни, тому я знаю, про що кажу.

Як відбувалась логістика? Для розуміння складності процесу: візит в Маямі відбувся на початку листопада 2022 року. Зараз за вікном — середина серпня 2023-го. І доставка не відбувался б взагалі, якби не чудова команда американської компанії DTGruelle. Я сам у всіх тонкощах би в житті не розібрався.

Що далі? Ключовою в цій всій збройній історії є взаємодія та підтримка правоохоронних органів, зокрема усі дозвільні процедури та формальна взаємодія з дзеркальними органами у США, в чому щиро допомагав і допомагає Сергій Іонушас, завдяки якому ми узгоджуємо багато юридичних нюансів. Також окрема подяка Міністерству внутрішніх справ України та Національній поліції України.

У найближчих планах є розширення даної програми на інші міста Сполучених Штатів та організації, що об’єднують їх поліції.

Досвід вже є, бажання у американської сторони є, запит у українців теж.
Напевно, з усіх моїх проектів цей — найулюбленіший, хоч і найскладніший.
Адже що може бути цікавіше, ніж роздававти співгромадянам щось, що допомагатиме зменшувати кількість окупантів? Правильно, нічого.