Дещиця правди

… - Ти міг би бути гарним письменником, якби пив менше, - сказала вона таким тоном, що я відчув себе щойно використаним туалетним папірцем.

Я подивився на неї та зробив ще ковток з пляшки. Пиво було тепле і вже ледь дихало.

- Продовжуй, - кажу. - Мені майже подобається. 

- А мені ні хєра не подобається! Я хочу спати не із звичайним алкашем, а зі знаменитістю!

- Відкритий свій Instagram та обери. Я тут до чого?

Вона мовчки вела автівку, але було зрозуміло, що ця пауза - пастка. Я почекав кілька секунд, може, трошки більше, і зробив крок прямо у її пащу. 

- Добре, - сказав я, відчуваючи, як сталеві щелепи вчепилися в мою ногу. - Добре. Я міг би бути кращим. Тут ти права. Побачимо, що буде далі. 

- Далі нічого не буде! Я відвезу тебе додому і ми закінчили.

Боже, яке гидке було пиво. Мені аж стало шкода себе. 

- Знаєш, - почав я. - Це дивно, що ми досі разом. У нас не так багато тем, про які ми можемо говорити. Звісно, є деякі: анкхи, ароматичні масла з Єгипту, токайске вино, вазектомія, норманські руни у Софії, твій дядько Андрій, деякі з драконів, але не всі, Леді Баг, Хагі Вагі та Венздей Аддамс у Грі в Кальмара, Butthole Surfers, ожина, алергія, кофеїн бензоат натрію, черняхівська культура, "Пірати Карибського моря", жасмин та руберойд…

***

Вона спала вже давно, я знав це, але тільки зараз побачив, що її мати стоїть у дверях кухні та дивиться на мене.

- Ти ще те лайно, - тихо сказала вона мені.

- Дякую.

- Мій брат загинув.

- Тому я його і згадав. Вона має знати.

- Вона не запам’ятає нічого з того, що ти сказав.

- Подивимось.

Моя колишня дружина підійшла до нас, сіла на диван, і я відчув дотик її грудей. В ньому не було жодного сексаульного підтексту - вона просто сіла поряд зі мною, щоб приголубити нашу доньку.

- Я не це мала на увазі, коли просила тебе...

- Знаю.

- Те, що ти її батько, не означає...

- Знаю.

Ми мовчки чекали. І тут таки бахнуло. Будинок ніби завібрував, вікна та двері дзенькнули, затріщали; на вулиці почали волати сигналізації автівок. Тиша.

Донька прокинулася.

- Мамо! - каже вона, побачивши маму.

- Тато! - каже вона трохи згодом, побачивши мене.

Ми обіймаємо її. Я досі відчуваю на своїй руці важкі груди жінки, яка мене більше не кохає. Та й я її теж не кохаю. 

 - Тато, - каже моя донька, - розкажи мені, будь ласочка, ще раз, як ви з мамою познайомилися. 

Вона майже одразу засинає.

Тож розпочинаю розповідь з самого початку: "Я прокинувся саме в той час, коли вона спитала: "Що ти робиш у середу?". 

Можливо, я напередодні з'їв їжака, або мені відкусив половину голови ведмідь. Не знаю точно. Але те, що вона сказала, здалося мені настільки безглуздим, що я вирішив не відповідати.

Звісно, мені хотілося спитати: "Хто ти?", але я не дуже був впевнений щодо того, хто я".

***

Моя донька спить. Моя колишня дружина встає та йде кухню. Я знаю, що вона робитиме чай. Мені хочеться спати, але сигнал про відбій тривоги змушує мене здригнутися. Я безпорадно дивлюся на маленьку людину на моїх колінах і мені хочется плакати. 

- Ти - гівно, - каже мені колишня дружина, стоячи у дверях кухні з двома чашками чаю.

- Знаю, - кажу я. - Знаю. Ти теж.