Фронт скрізь

Тільки но знайшла час, хочу підтримати Марію Берлінську. Єдиним аргументом - це війна. Фронт скрізь. Міста і села України не лише місця проживання, а також укриття, вогневі точки, фортеці. Це не вина військових, це вина агресора. Не завжди все можна врахувати, а інколи і вибору не має.
Розкажу дві історії. Коли вибираєш місце, де встати, щоб вполювати танк, часто танцюєш від протилежного. Шукаєш місця, куди він лупить прямою наводкою. В одному містечку танк лупив один район і прилітало в групу багатоповерхівок. Там на даху і вирішили стати. Поки підбирали дах, сповна відчули ненависть тих небагатьох місцевих, що там лишилися. Дядько відмовився відкривати підїзд. Жінки демонстративно заклали виїзд авто камінням. Нас виганяли, мовляв, через вас по нам прилетить. Мої аргументи , що системно прилітало і без нас, бо жити в 4 км від ворога дуже ризиковано і треба виїзджати зустріли просто криком про те, що вони, люди, так довго чекали звільнення, але тепер їм гірше ніж при москалях, їх будинки розносить ворожа арта. "Ухадите. Ухадите из нашего города, пожалейте нас", - кричали мені місцеві жіночки і їх бугаї сини. Було сумно і гидко після такого працювати. До речі, танк що розносив той район ми таки знищили і будинки стали менше потерпати від обстрілів...
Але місцеві звісно не знали цього взаємозв'язку і певно до сих пір вважають, що ми гірші за москальню.
Другий приклад. Поставили установку в одному селі. Поряд вулиця живуть люди. Спеціально відійшли далі вбік. Пустир. Недостроій. Підвал засраний, душний, сирий. Комарі, слимаки і цвіль. Спимо в багні. Підходить зранку дядько - каже переміщайтеся до мене. Сад свій дає для розміщення вогневої точки. Я кажу діду: Ви що, а як "отвєтка" прилетить...Він мені: " Головне, щоб вам, діточки, добре було. Ви справу робите. Я міномет у себе розміщав, бачите по даху прилетіло. І що? Війна. Ви працюєте, життям своїм ризикуєте, інші он волонтерять. А я чим гірший? Вас розміщу, значить, я разом з вами працюю. А прилетить, значить це я волонтерів. Свій будинок для перемоги віддав. Совість моя чиста".
На фото: Освоюємо зараз роботу з БПЛА. Почали від протилежного. Саджаємо ворожі. Посадили 8 штук (зі скидами, розвідувальні, коректувальників). Це не я. Сажав антидроновою рушницею Нарциз. Бачить їх за півкілометра. Талановитий)
Знаєте, з 24.02.22, я постійно читаю таке - "це війна, це вина агресора....". Читав таке після того, як Арахамія і Подоляк, зробили фоторепортаж з Яворову, читав після радісних фото Тимошенка з Одеси на фоні відновленої підстанції, читав після радісного репортажу голови ПолОДА Луніна "дивіться, тупі рашисти, не увесь Кременчуцький НПЗ розбомбили, ги-ги-ги", читав після того, як слуга Негулевський попіарився в польовому госпіталі, читав після........, читаю і зараз.
Так це війна, так це вина агресора, так завжди все можна врахувати, а інколи і вибору не має. Але бляха муха, може іноді потрібно думати заздалегідь? І хоча б, попрохати вибачення, якщо сталась трагедія, а не перекладати вину на інших, та звинувачувати жертв.