Кріпаки Медведчука чи армія правозахисників: ренесанс 5 колони в адвокатурі

Під гуркіт інформаційної канонади зі зведеннями з фронту доволі складно навести фокус уваги на мирські питання, зокрема функціонування управлінських структур органів адвокатського самоврядування.

Здебільшого публічні оцінки діяльності Національної асоціації адвокатів України, Вищої кваліфікаційної дисциплінарної комісії України, Ради адвокатів України містять згадку про Віктора Медведчука, тінь якого бовваніє за кожною впливовою особою у перелічених органах.

Після того як його пі.ерський (московський) кум вирішив нажити слави "видатного завойовника" сучасності і розпочав війну в Україні, активісти-адвокати ініціювали позбавлення Медведчука права на адвокатську діяльність. Цієї мети було досягнуто лише влітку 2023 р. після ухвалення відповідного рішення кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області.

Одначе фіаско колишнього адвоката Віктора Медведчука жодним чином не позначилося на становищі підконтрольних йому очільників НААУ, РАУ, ВКДКА.

На відміну від державних органів, зі складу яких усякими правдами і неправдами вичавлюють агентів кремля, Ізовітова і К продовжують експлуатувати вітчизняну адвокатуру, отримуючи солідний гешефт. Звісно, після того як війська рфії у лютому-березні 2022 р. зламали зуби об Київщину, вожді вітчизняної адвокатури "прокинулися" з летаргічного сну і наповнили свою риторику патріотичними гаслами. Покреативили у НААУ навіть з інститутом волонтерства, шляхом призначення координатора адвокатів волонтерів, так-так, майнові ресурси мають перебувати у "надійних" руках.

Той репутаційний шлейф, який тягнеться за Ізовітовою і Ко ще з 2012 р., не викликає жодних ілюзій щодо істинної природи їх "любові" до України. Адвокатська спільнота пам’ятає з’їзд адвокатів в Одесі, а особливо – кулаки тітушок, якими вправляли мізки особливо волелюбним адвокатам. До речі, тітушки є наочною візитівкою НААУ (хто відвідував приміщення цієї установи мене зрозуміє).

Але дивує інше – мовчання "ягнят", перепрошую, адвокатів, що перетворює на примарну перспективу перезавантаження органів адвокатського самоврядування. Тим паче, панство з НААУ, РАУ, ВКДКА хутко створило міф про так званий інституційний континуїтет або якщо цензурною мовою – принцип безперервної діяльності органів державної влади. Така оборудка фактично законсервувала скомпрометований зв’язками з Медведчуком керівний і кадровий склад органів адвокатського самоврядування на час дії правового режиму воєнного стану, незважаючи на припинення їх повноважень ще у 2022 р.

Водночас, смиренність, з якою кількатисячний натовп адвокатів споживає байку про інституційний континуїтет, розпалює апетити компанії, що захопила владу в адвокатурі. Зокрема, як вірно підмітили інші журналісти розслідувачі, активізувалася репресивна ланка Ізовітової і Ко – ВКДКА, яку очолює Сергій Вилков. В адвокатських колах поширюється інформація, що рішення цієї дисциплінарної інституції нині залежить від фінансових можливостей адвоката, якого притягують до відповідальності. Також цей орган дає змогу Ізовітової і Ко карати своїх опонентів, шляхом позбавлення права на здійснення адвокатської діяльності.

До речі, поява у системі адвокатури таких кадрів, як Сергій Вилков є типовим явищем для кадрової політики, що впроваджувалася Медведчуком. Йдеться про людину з нізвідки, яка раптово з’являється на високих соціальних щаблях за відсутності об’єктивних передумов для цього. На цьому тлі логічно пояснюється злива тих адвокатських відзнак, які осяяли управлінське портфоліо пана Вилкова напередодні його призначенням на посаду голови ВКДКА у 2019р. У цей сценарій вмонтовано і ритуальний захист дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук у цьому ж році. Прикметно, що наукове досягнення Сергія Вилкова звершилося у стінах приватної установи "Науково-дослідний інститут публічного права", створеному у 2017 р.

Зі слів очевидців дійств, які нині відбуваються під дахом ВКДКА, Вилков вжився в образ великого інквізитора і фактично одноособово розпоряджається долею своїх колег у "кращих" традиціях фундатора сучасної системи адвокатури України – Медведчука.

Але головними винуватцями ситуації, що склалася, є понад 60-ти тисячний легіон адвокатів, що власною безхребетністю заслужили на своїх керманичів і на відповідне ставлення до себе. Залишається сподіватися на те, що в адвокатській спільноті, окрім Іллі Костіна, заявляться інші особистості, здатні протидіяти ярму Медведчука в системі керівних органів адвокатури.