Два пишемо, три пам’ятаємо

Ось, в офіційному календарі України зійшлися День захисників і захисниць України та День працівників освіти.

Направду, там більше зійшлося, але зупинімося на вказаних двох.

Перше, що впадає в очі тепер, що захисниць в нашій країні шанують на рівні із захисниками (формально), а працівниць освіти ніби не існує. І від цього тхне такою архаїкою, якої у системі навчання не хочеться. Утім, мені самій не муляло, поки ці дві назви не стали поруч.

Бо я офіційно є викладачкою від 2011 року (з перервами). Багато моїх колежанок різного віку продовжують писати про себе «викладач», «доцент», «професор», «доктор наук». Я іноді теж так пишу. Тепер виправлятиму офіційні документи настирливіше. Адже статистика незмінна десятиліттями: працівниць освіти у нас — тотальна більшість.

Мій фах (кандидатка культурології) дозволяє констатувати: соціальні стереотипи — це те, що робить суспільство стабільнішим, нарівні з традиціями. Це те, на що державна політика може впливати опосередковано, якщо керівники та керівниці діють усвідомлено та вважають за потрібне цим користуватися не лише на побутовому рівні. Тобто маніпулювати теж легше, але зараз не про то.

Утім тут я трохи відчуваю провину, адже за стільки років в системі освіти, неодноразово потерпаючи від гендерних стереотипів, не вважала за потрібне наголошувати студентам і студенткам, які цілком зараз можуть бути представниками і представницями влади, що вони самі впливають на гендерні політики. Щодня, щогодини, щохвилини.

Так, освіта — це завжди про пропаганду. То чому б не пропагувати критичне мислення та взаємоповагу. Викладачі та викладачки не зможуть допомогти миттєво позбутися стереотипів, з якими їх учні й учениці стикаються вдома, на спортивних секціях або майданчиках. Але ж ми й предмети засвоюємо поступово, то й адекватні сучасним викликам моделі поведінки засвоїмо. Якщо нам їх викладатимуть адекватно.

Учителькам та викладачкам треба нарешті визнати свою визначну роль у формуванні суспільства, припинити ховатися за абстрактною «чоловічою спиною» у назвах та самоназвах. А з часом, глядиш, ті, хто нині волає «у нас рівність, хай йдуть служити», припинять це робити (бо не буде про що волати, бо всі служитимуть). Штовхати суспільство (й окремих його представників і представниць) до розвитку дуже важко, жарти про непропорційно низьку зарплату є не лише в Україні, але ми це все одно робитимемо. Так, як нам дозволятимуть внутрішні та зовнішні ресурси.

А поки рівність в Україні ще не настала — подякуйте та задонатьте тим, хто боронить її прямо зараз, щоб і в перспективі ми могли ставити соціальні експерименти (читай «розводити страчі») у міжнародно визнаних кордонах.

Наостанок — «Вечірній підручник з математики» вам: https://testportal.gov.ua/.../02/Estonian-mathematics.pdf. Бо як це викладачці не порадити аудиторії вчитись більше та різноманітніше

(джерело світлини, джерело допису)