Все, що я міг зробити від себе, я - зробив

Кажуть, обіцяного три роки чекають. Я почекав 6 місяців. У мене немає три роки.

Отже, як ви усі вже знаєте, цього року у лютому я вперше наважився на збір, який був присвячений до мого дня народження - 29-и річчя.

Я, чесно кажучи, великих сподівань на це не мав. Хто я такий: якийсь львівський активіст, десь волонтер, десь критик, десь бунтар, десь дуже різко та жорстоко висловлююсь, десь борець за інклюзію. І за весь цей час, за мабуть років десять, я направду міг мати вже не один десяток своїх "ворогів", бо я - не зручний. Я не пристосовуюсь, не підлаштовуюсь, я хвалю за добре та критикую за погане. Бо я не маю часу грати роль. Але дивним чином тих ворогів в мене немає. Я людина, котра завжди шукає розмову, в якій би сраці стосунки чи ситуація не була, я хочу і можу комунікувати. Спокійно, виважено та дискусійно.

Завдяки збору я зрозумів, що про мене знають далеко за межами Львова. Що моє інтерв'ю у Валерій Маркус досі цитують та переглядають, що мене підтримало безліч відомих та впливових людей. За що велика подяка.

Я добре спілкуюсь з заступниками мера, з повагою ставлюсь до них як до людей, як до людей, котрі займаються своєю справою.

Євген Бойко приїздив до мене коли було обговорення соціального таксі, Євген разом з Dronyk Myroslav допоміг рівно рік тому з лікуванням(не фінансово, а саме зв'язками та швидкістю дій) моєї бабусі, котра була доставлена в лікарню в критичній ситуації. Євген з першої важкої ночі, коли я перший раз захворів на ковід та згорав від ковідної температури, тримав зі мною зв'язок, готовий був везти мене в лікарню та забезпечити повний нагляд в лікарні. Але моя фея Tanya Blaschak допомогла мені вдома

Andriy Moskalenko одним з перших зателефонував 7-го квітня та привітав з днем народження. Сказав, що зараз зайнятий, але протягом тижня-двох хоче приїхати. Не приїхав, але привітав.

За 29 років життя я від міста не отримав нічого. Ні якоїсь оздоровчої поїздки хоча б в Трускавець, ні квартири на першому поверсі, а живу на 5 де ти залежний від ліфта. Ні авто, аби я міг виїхати за межі району. Ні банальної цікавості - а як ти там, Назар? Може ми чимось можемо допомогти?

Власне і в квітні місяці я нічого з цього не просив. Я просив інформаційної підтримки від Андрій Садовий.

Андрій Іванович про мене та моє існування знає, щонайменше роки три, коли на сесії ЛМР зачитували звернення щодо таксі.

"

*****

На скільки знаю то голова хоче зутсрітись окремо. Ці дні до 12 квітні просто дуже насичені

*****

Думаю має вийти хороша зустріч

"

Це повідомлення від команди я отримав 7-го числа увечері.

А це 3-го квітня

"Привіт! Так я знаю цю історію.

З Днем народження точно привітає. Закличе підтримати. Ми зараз пробуємо швиденько зрозуміти як можна комплексно допомогти. Тому мабуть не було відповіді. Зараз ще чекаю на підказку від наших медиків. Мені вже про це говорила і Довжик і Бойко. Сподіваюсь все буде ОК"

Я сподівався місяць. Два. Три.

Кожного разу, коли мене запитували, а що Мер? Чимось допоміг? Підтримав? Я відповідав - в процесі.

Як я і казав, я не просив мерських грошей. Ніколи не рахую чуже, бо воно - не моє.

Більше того, я сам хочу допомогти дитині зі сма Petro Kyryk та з розіграшу авто відправити 200 тисяч. Андрій Іванович, не 20. Розумієте? Дитині, котрій конче треба встигнути зібрати суму, бо його ще можна вилікувати. Мене вже - ні.

Чи соромно мені, що люди підтримують з Києва, з окопів, з Донецька чи Дніпра, а мер мого рідного міста ні? Трохи. Бо все, що я міг зробити від себе, я - зробив.

Хтось може сказати, а тобі Мер зобов'язаний чимось?

Та ні, не зобов'язаний. Проте, віддаючи свій голос Вам я знайшов час, бажання та можливість.

Ви на мене - ні.

Вкотре дякую Mykhailo Tkach Anastasiya Borema BIHUS.Info Українська правда та усім, хто допомагає зі збором. Без вас його б не було.