Чому Шредер блює кремлівською пропагандою і що з цим робити

У багатьох пересічних читачів часто виникає питання - як і чому західні політики несуть маячню, або транслюють цілком кремлівські наративи. Особливо коли питання стосується України.

Одним із найяскравіших і найдовговічніших персонажів західного політикуму, який відкрито лобіював московитські інтереси в Європі був і є екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер. Ще з нульових він просував в ЄС вплив кремлівських олігархічних і мафіозних груп. А з ними й імперські наративи москви як норму.   

Після повномасштабного нападу рф на Україну Шредер продовжував поширювати через медіа вимоги путіна. І хоч після цього в Німеччині почали позбавляти його впливу на державні структури (Шольц особисто заблокував персональні санкції проти цього друга путіна) і, начебто, зробили його публічно “нерукопожатним”, він досі продовжує транслювати кремлівську пропаганду через масштабні медіа. Зокрема, днями видання Berliner Zeitung поширило його нові заяви і “важливі думки” з приводу рф і війни в Україні. Зокрема, путінський утриманець продовжив московські наративи, що "для росії Крим - це не просто регіон, а частина її історії". А також він назвав кроки, які, на його думку, дозволять завершити війну:

“Перше: відмова України від членства у НАТО. Україна все одно не може виконати умов. Друге: проблема мови. Український парламент скасував двомовність. Це потрібно змінити (тобто ми маємо затвердити російську другою державною). Третє: Донбас залишається у складі України. Але потребує більшої автономії (себто підтримати вимогу москви з федералізації України). Четверте: Україні також потрібні гарантії безпеки. Рада безпеки ООН та Німеччина мають надати ці гарантії (тобто під наглядом корумпованих, як Шредер, політиків мають виконуватися вимоги москви)”.

Тобто, цілком очевидно, що Шредер виступив зливним бачком думки кремля, озвучивши ці теми на західну аудиторію. І тут виникає питання з приводу чистоплотності й етичності західних медіа, як того ж Berliner Zeitung, яке взялося поширювати цю маячню. Адже Шредер, у першу чергу - скандальний і зашкварний корупціонер, якого москва купила членством у раді директорів “Роснєфті” з 2007 року. І будь-які розмови із ним можуть свідчити лише про незаконний обіг фінансів. До всього - кривавих коштів, залитих кров’ю українців. Москва останні 20 років купувала лояльність до себе серед політиків Заходу саме через подібні методи - заведення до ради директорів з багатомільйонними зарплатами в компаніях типу “Газпром” і “Роснєфть”. Зокрема, крім Шредера, у таких же спосіб залучили колишнього колегу путіна по штабі Маттіаса Варніга, екс-міністр закордонних справ Австрії Карін Кнайсль (входила до наглядової ради “Роснєфті" тощо. 

“Як із цим боротися?”, - спитають пересічні українці. Легальних методів безліч, але це потрібно робити цілеспрямовано. Слід просто почати скрізь переслідувати Шредера і його компанію, зробити їхнє життя, і тим більше діяльність на догоду кремлю нестерпним. У різні способи. Варто вчитися в ліворадикалів, як вони персонально переслідують тих, хто виступає проти їхньої політики. Варто озвучувати і у Німеччині, і на усіх доступних медійних майданчиках, що Шредер - утриманець кремля, відкриває рота лише після фінансування путіним, і що усі ці кошти зароблені на крові українців. Необхідно поливати червоною фарбою і штучною кров’ю офіси і житла Шредера і усіх його помічників, як і усіх промосковських політиків Європи. Треба через усі доступні засоби підсвічувати європейському суспільству цю проблему, і робити нестерпними умови життя подібних персонажів. І робити це так, щоб Шредер і йому подібні стали прикладом, щоб інші боялися повторювати його приклад - ставати утриманцями москви. 

Хто це може зробити? численна українська і грузинська діаспора. Як і інші небайдужі до боротьби з тоталітаризмом і геноцидом громадяни Євросоюзу. Але для цього необхідно консолідувати їхні зусилля. Адже наша діаспора і вимушені переселенці мають стати продовженням нашої політики і війни проти зазіхань кремля на наші землі. Бо традиційні акції з плакатами і гаслами, не зрозумілими для більшості громадян ЄС вимогами вже всім обридли.