Волонтерство та влада: спільна місія для майбутнього України

Початково волонтерський рух та владні інституції в Україні були категоріями різновекторними, можна сказати – антагоністичними, оскільки раніше вони переслідували геть протилежні цілі.

Згадаємо, як з’явилися перші спочатку стихійні, а потім більш-менш організовані прояви: це було під час масштабних політичних зрушень в країні, що дістали назву Помаранчева революція у 2004-му та Революція гідності у 2013-14 роках. Тоді зусилля добровольців були спрямовані на пряму підтримку протидії владі, яка прагнула зіскочити з демократичних рейок, відмовитися від європейського поступу та направити Україну в диктоване москвою річище.

Однак усе швидко змінилося після розв’язаної росією агресії, анексії Криму та початку війни на Донбасі. І ось вже майже десять років ми спостерігаємо за пристосуванням владних структур різних рівнів до роботи з волонтерськими організаціями, а дехто і бере в цьому активну участь.

На жаль, цей процес не є безпроблемним, але на щастя, тут можна відзначити суттєвий прогрес. Наразі вже є загальне усвідомлення, що Україна не змогла б вирішити навіть половини питань, що стосуються гуманітарних потреб, без участі волонтерів.

Вони виявилися невіддільною, критично важливою ланкою у забезпеченні медичної допомоги, постачанні харчових продуктів, високотехнологічного устаткування і звичайного транспорту для передової, а також матеріалів для відновлення зруйнованих будинків та інфраструктури.

Тому нині завдання влади полягає в тому, щоб допомагати волонтерським рухам координувати дії, виявляти та розв'язувати найбільш нагальні проблеми й взаємно ділитися потребами. Тільки у такій співпраці волонтерська діяльність стане більш ефективною, а відтак принесе більше користі як в сприянні зусиллям влади, так і країні в цілому.

Як приклад такої координації, можу навести весну 2022 року, коли Чернігів опинився в стані оперативного оточення московитами. Тоді в місті налічувалося 12 волонтерських організацій, які чимдуж прагнули допомогти, проте без злагодженості та узгодження дій їхня робота не дала б належного результату. Аби скоординувати їхні зусилля тоді в Чернігівській ОДА було вирішено створити команду, яка розподіляла б зусилля між волонтерами та органами місцевого самоврядування. Ми поділили місто на райони та закріпили сфери діяльності волонтерів у координації з місцевою владою – і усе спрацювало: нам спільно вдалося гуманітарно забезпечити людей в найскрутніші часи, коли ворог стояв буквально на порозі міста.

Шкода, але далеко не всі питання взаємодії волонтерських організацій та влади мають досить прості та очевидні способи вирішення. Найперше, із чим ми стикаємося, – це недосконале законодавство. Брак якісної правової бази автоматично спричиняє тривалі бюрократичні процедури, а почасти й неможливість здійснення та фінансування тих чи інших волонтерських ініціатив.

Тому нині в умовах війни потрібна якнайшвидша дерегуляція цих процесів, аби якомога більше спростити надходження допомоги від волонтерів до конкретних людей, що її потребують. До того ж складається враження, що іноді деякі чиновники та політики відчувають конкуренцію з боку волонтерських рухів, оскільки ті здатні виконувати чиновницьку роботу швидше та ефективніше. І ось в таких випадках можна спостерігати як держапарат чинить спротив добровольчим організаціям, не даючи спокійно робити свою справу.

Виходить так, що подекуди виникає розподіл на «правильних» та «неправильних» волонтерів, тобто зручних та незручних для того чи іншого чиновника і його локальних інтересів. Але ж це нонсенс! Представники влади мають адекватно оцінювати волонтерські почини від будь-яких організацій та надавати їм підтримки без усякого розподілу та упередженості. І це вже не кажучи про факти корупції з боку органів влади, пов’язані з наданням добровольцям тих чи інших дозволів на діяльність, а такі випадки, на жаль, непоодинокі.

Між тим волонтери можуть стати найбільш дієвим інструментом у трикутнику «благодійні організації – влада - бізнес». Саме завдяки їм можна посадити за один стіл виконавчу владу, органи місцевого самоврядування та підприємців для координації діяльності та вироблення спільної стратегії.

Такі організації як Добробат мають високу репутацію в плані використання коштів та ресурсів, тож бізнес охоче надає кошти волонтерам для реалізації благодійних проєктів, тоді як до влади в нього геть інше ставлення – воно, м’яко кажучи, скептичне. Проте для відбудови країни нам потрібно гуртування усіх наших сил.

Так, за нашими підрахунками, зараз Україна потребує близько 1,5 мільйона будівельників. Без волонтерських організацій, таких як Добробат, залучення у процес відбудови такої кількості працівників є абсолютно нереальним завданням для держави. Якщо питання матеріальних ресурсів ще можна вирішити, то наявних робочих рук та людей, об’єднаних довкола цієї ідеї, наразі дуже бракує.

Тому на сьогодні вкрай важливо дати змогу волонтерам максимально і без зайвих перешкод долучатися до державних процесів, в тім числі й шляхом цифрової трансформації у сфері гуманітарної допомоги. Завдяки технологіям можна покращити системи моніторингу та управління ресурсами, спростити звітність і таким чином революціонізувати співробітництво влади та волонтерів. Адже мета в нас спільна, і навіть бачення способів подолання поточних проблем дуже схоже.

Справа лише за порозумінням і усвідомленням спільної місії: наближення перемоги та відбудова нової, сильної, безнапасної та щасливої України.