Про нові еліти та «глибинну державу»

В цій статті пропонується бачення Клубу «Неореспубліканець» про політичну еліту, що концептуально відрізняється від досі загальноприйнятого.

Існує неоднозначність у трактуванні терміну «еліта» (оригінально від лат. eligo — «вибираю» або фр. élite — «найкраще; відбірне»), в якому можна виокремити два основні підходи:

• «Політичний підхід» оцінює приналежність до еліти за фактом володіння владою або впливом на політичні процеси, безвідносно оцінок інтелектуальних та моральних якостей членів еліти, а також методів набуття ними влади;
• «Ціннісний» або «меритократичний» підхід базується на вихідному сенсі поняття "еліта" (тобто "найкращий"): мається на увазі, що індивідууми приналежні до еліти володіють вищими моральністю, інтелектом, талантом, здібностями, компетентністю, порівнюючи із середніми показниками соціуму.

Нині «політичне» використання терміну «еліта» в світі є загальноприйнятим, оскільки надійних і перевірених критеріїв належності до еліти прихильниками «ціннісного» підходу досі не було вироблено. Саме це Неореспубліканізм (НР) пропонує виправити.

Отже, сьогодні термін «еліта» використовується для позначення груп осіб, що виступають суб'єктом прийняття й забезпечення реалізації важливих стратегічних державних рішень, володіють реальною владою, незалежно від природи останньої, способів її отримання чи етичних оцінок поведінки владоможців. По факту, йдеться про найвищого рівня керівників й управлінців, які боряться за владу, її утримують і втрачають, й мотивацією яких є цінності й, переважно, особисті інтереси. Останні забезпечуються рівно стільки, скільки такі люди є при владі, що сильно впливає на суть та якість їхніх рішень. Члени нинішніх, так званих, «еліт» мають перманентно тимчасовий статус, бо мають владу протягом обмеженої кількості каденцій й, відповідно, не можуть забезпечувати виконання своїх же, якими б вони не були, стратегічних рішень – а це суперечить самому визначенню еліт. Це по перше. А по друге, процес здобуття й утримання влади часто неможливе без маніпуляцій з електоратом, економічних зловживань, компромісів з власним сумлінням, популізму чи без насильства. Тому ті, хто до влади прийшов, керуючись цінностями, неминуче вступають в конфлікт з корпоративними партійними інтересами, груповими пріоритетами своїх колег і, на жаль, моральні люди при владі довго не затримуються. Тому природно, що до сучасних «еліт» – від Заходу до Сходу – потрапляють й зависають там люди, які, принаймні в ціннісному значенні, не відповідають самому значенню терміну «еліта» - «найкраще; відбірне».

А й справді, згадаймо керівників новітньої України – кого з них можна зарахувати до числа «найкращих» чи просто до носіїв суспільних цінностей? Янукович – еліта? Чи Порошенко? ну, з натяжкою, так можна сказати про В. Ющенка, але згадані групові інтереси «еліт» не дали йому реалізувати ним же декларовані гасла. Схоже можна сказати про минулі й теперішні європейські «еліти»: наприклад, чи керувалися вони цінностями, змушуючи Чехію до Мюнхенських угод, а Україну до Мінських? Якими цінностями керувалася адміністрація Байдена очищуючи Київ від присутності американців перед вторгненням Росії? – власне, спонукаючи це вторгнення.

Відомо, що влада псує людей, і політика – «брудна штука». Але справа навіть не в цій сумній правді життя: навіть з найкращими побудженнями політики, як вже було сказано, зіштовхуються з тим, що для отримання влади треба поступатися цінностями й, тим більше, це доводиться робити, утримуючи її. Обама, Меркель з Оландом переконливо виглядали перед своїми виборцями, коли всупереч декларованим гуманітарним гаслам говорили, що для їх домівок дешеві російські нафта й газ чи інші плюшки від Росії є важливішіми від її насильства над власним й сусідніми народами… ні, вони так не казали, але ж вони так думали і, вочевидь, подібними резонами керувалися. Натомість, говорили, що спонукали Україну до миру, щоб запобігти великій війні – так, про це можна було заявляти відкрито, і їх електорат це сприймав. Й саме настрої електорату, а не переконання теперішньої Західної «еліти» більшою мірою спричинили поворот у їх політиці щодо підтримки України у війні. І якщо їх електорат «втомиться» від цієї війни, то прогнозовано й політики прилаштуються до такого згасання. Але ж еліта не може «втомлюватись»!

Всі ці діячі не є ідіоти (ну, крім деяких з них) – вони знають історію: ігнорування, умиротворення чи «втома» від агресора зазвичай в довготерміновій перспективі призводить до катастрофічних для всіх наслідків – але це вже стосуватиметься наступних державних лідерів (політичних «еліт») та їх виборців. Звідси й запрограмована в нинішній політичній системі короткозора й безвідповідальна – зовсім не елітарна – політика вищих діючих керівників країн.

(Ремарка: «далекозорість» західних політичних «еліт» часто має цинічний характер: на нашу думку, американська адміністрація не зацікавлена в швидкому завершенні російсько-української війни, й прогнозуємо, що війна закінчиться через рік – літом 2024 року – в акурат перед черговими президентськими виборами в США. Саме тому нам донедавна не давали далекобійні ракети, й лише недавно взяли на навчання наших пілотів, щоб в ЗСУ з’явилася сучасна авіація не раніше ніж в кінці зими наступного року – свіжа перемога України над Росією чудово вплине на хід передвиборної кампанії демократів в Америці. Скільки ж українців ще загине до того часу… як вам така «елітарність» поведінки американської адміністрації?).

Які ж задачі еліти?

Основна задача політичної еліти – це безперервне дотримання реалізації стратегічних задач держави, її сталого розвитку на основі прийнятих суспільством цінностей. Еліту можна називати «глибинною державою», котра продукує суспільні смисли та оберігає суспільні інтереси. Це совість нації й становий хребет держави. Еліта, в першу чергу, здійснює контроль над діючою владою, утримуючи її від зашкварів й безвідповідальних короткозорих відхилень від курсу держави. По суті, еліти мають діяти, як запобіжник від пофігістів, популістів чи ворожих державному існуванню елементів. Також, функція еліти — забезпечити збереження суспільства як єдиного цілого, усунення антагонізмів між політичними й економічними групами, що деструктивно впливає на розвиток держави.

Чи насправді в суспільствах потрібна політична еліта для забезпечення вищеозвучених цілей?

Відповідаємо: дивлячись на світовий досвід країн – так, потрібна. Наприклад: якби у відповідних країнах була справжня політична еліта, то ні Гітлер, ні Путін, ні Янукович апріорі не могли б там стати канцлерами-президентами з усіма катастрофічними для всіх наслідками їх правління (зверніть увагу, в новоутворених державах, в яких з об’єктивних причин ще не була сформована яка-небудь еліта, є більше шансів авантюристам прийти до влади). І навпаки, наявність сформованої Ататюрком політичної еліти уможливила ефективний розрив Туреччини з її відсталим мусульманським й імперським минулим та забезпечило послідовний розвиток країни майже до нині. З новішого: зараз весь світ є свідком протидії американської еліти поверненню до влади позасистемного непередбачуваного Трампа. Саме в контексті новітньої історії Туреччини й США в міжнародний медійний простір ввійшов термін «глибинна держава». 

Хто ж може входити до еліти для забезпечення вищеозвучених задач?

Принципово, члени політичні еліти не можуть бути представниками діючої влади – невмотивовані вони чинити стратегічно й згідно цінностей, бо їм це ризиково й часто невигідно, і електорат це може не зрозуміти. Й сама політична система в демократичних країнах, яка базується на вільній конкуренції ідей та партій, має закладену ворожнечу між суб’єктами політики, а значить вони апріорі не можуть входити в еліту, задачі якої цілком протилежні – конструктивно-миротворчі.

Далі. Еліта – це не абстрактне поняття, не ефемерна субстанція. Це цілком конкретна команда, що працює в унісон. Універсальність, самодостатність й дієвість еліти може забезпечити формат схожий до структури політичної партії згідно Неореспубліканізму: активіст-комунікатор-експерт-конструктор.

Почнемо з тих же владоможців, досвід котрих не можна ігнорувати. Ці розумні й дуже обізнані особи, цілком можуть продукувати корисні для суспільства стратегічні рішення, але будучи вже поза владою, адже в такому статусі їх не обтяжують обіцянки дані виборцям й необхідність короткотермінових результатів. Й тому, на нашу думку, до еліти таки мають входити представники минулих всіх гілок влади, включаючи безпекові структури, що не втратили свій авторитет і є фінансово незалежними (наприклад, мають гарантовані президентські чи суддівські пенсії). Такі люди без постійного озирання на обставини можуть керуватися цінностями й державними інтересами. Зокрема, екс-владоможці, в силу свого досвіду, зв’язків й управлінських здібностей, можуть виконувати роль і «комунікаторів», і «експертів», і «конструкторів» в новій еліті. Перевага екс-владоможців ще в тому, що вони були і часто продовжують бути адептами різних політичних світоглядів – тому їх свого роду однобічність, що не підсилена владною екслюзивністю, в елітній команді може лише взаємодоповнюватись. 

Конструктори – це люди, котрі з розрізнених деталей можуть зліпити докупи працюючий механізм. Якщо переважна більшість людей говорять про безліч проблем, через які не можна урухомити такий механізм, то конструктори пропонують численні рішення, завдяки яким це можливо зробити. Крім екс-владоможців, котрі в силу свого досвіду гіпотетично схильні до зловживань, в еліті повинні бути «вільні конструктори» - продюсери, – котрі не були у владі й котрі вміють продукувати свіжі рішення (як, наприклад, автор цієї статті). 

Комунікатори – це люди з широкими зв’язками, знають як і де знаходити інших потрібних людей, з допомогою яких реалізовувати важливі рішення.

З суто «експертами» все просто – ними мають бути окремі фахівці або керівники наукових, в першу чергу, кращих політологічних й економічних інститутів, котрі можуть обґрунтовано моделювати розвиток подій в країні, допомагати конструкторам продукувати рішення.

Про обов’язковий головний елемент взаємодоповнюючої гармонійної структури політичних еліт – про «активістів»: в Україні, в силу своєї молодості, колоніального минулого, відсутністю тривалих державних традицій, політичної еліти нема – це є однією з причин нашої відсталості. Але досі в Україні далеко не ідеально, але часом ефективно роль еліти виконує громадянське суспільство: як тільки в 2004/2013 роках влада намагалася повернути країну на хибний шлях – спонтанно вибухали Майдани. Потужній прояв громадянського суспільства відбувся в 2022 році, коли на захист українських інтересів постали десятки тисяч добровольців та волонтерів – саме вони є творці, носії й захисники суспільних цінностей, саме на базі найкращих з них має формуватися політична еліта. По суті, активісти – продуценти, носії й захисники суспільних цінностей – і є «глибинною державою» в країнах, дієвість якої забезпечується іншими вищеозвученими типами особистостей. 

Активісти не вміють поступатися цінностями: це демонструє чудовий приклад історії народних депутатів України, коли в 2014 році до ВР потрапили цілий ряд активістів – але лише на одну каденцію: вони швидко вийшли з політики, бо не змогли поступитися цінностями. Саме однозначне превалювання духовності над матеріальністю «активістів», їх безумовна ціннісна природа, дозволяє надати їм право приваблювати до еліт – по суті, вибирати – кращих представників зі свого середовища, а також з кола «експертів» й «конструкторів».

Еліта може формуватися еволюційно, як в США чи Великобританії протягом сотень років, або революційно, як в Туреччині – протягом кількох років. Неореспубліканізм за революційний варіант формування української еліти – це, на нашу думку, відповідає історичному моменту й це можна буде реалізувати відразу після війни. Робити це можна непублічно, як прийнято в світі, а можна й відкрито – буквально створивши, наприклад, Громадська організація «Говерла» (не ГО «Еліта» ж цю організацію називати). Нема чого чекати – треба діяти й, бажано, чинити прозоро й просто: якщо ГО «Говерла» продукуватиме й при необхідності втілюватиме потрібні суспільству рішення (наприклад, недопущення обрання Януковича президентом, чи добитися від влади прибрати соціаліста Гетьманцева з уряду), то сенс в такій організації є й вона природно виконуватиме роль еліти. Якщо щось не працює, то шукаються інші люди, інші способи реалізації рішень – за правильної команди цей процес приречений на успіх.

(Нагадую: цю роботу пише продюсер – тому згенеровані ідеї супроводжуються практичними пропозиціями по їх реалізації).

Процес формування еліт може виглядати дуже просто: після війни разом збираються добровольці, волонтери, інші активісти на Конгрес Громадянського Суспільства, й, зокрема, з поміж себе вибирають кращих – найбільш авторитетних, розумних, досвідчених, здібних. Можна не сумніватися в правильності їх вибору, адже йдеться про людей винятково ціннісних (ремарка: апріорі відсікаються маргінали – тобто, крайні праві та ліві суб’єкти). Потім обрані активісти визначають й приваблюють до ГО «Говерла», для початку, вільних конструкторів, експертів, а вже потім бувших президентів й прем’єрів країни – достойних з них, звісно. Наявність в такому об’єднанні саме вищих екс-посадовців буде ознакою його в старому сенсі «елітарності» й унеможливить виникнення альтернативних груп впливу (політична еліта може бути однією в країні). Звісно, в такому плані може бути багато «але», але на то він і план, щоб по ходу його підправляти - це пропозиція, від якої можна відштовхуватись. 

Нагадуємо: еліта не підміняє обрану народом владу в країні – еліта її контролює. Політична еліта, особливо, в молодій країні необхідна, щоб при кожному зашкварі влади не треба було влаштовувати революції (а якщо доведеться, то таки організувати її), щоб учасники політичного процесу не захоплювалися самопоборенням й розхитуванням держави (чим займаються американські демократи-республіканці чи українські порохоботи-зеленоботи), щоб нейтралізувати всіх домінантів, починаючи з класу олігархів – основних донорів партій (нинішніх політичних еліт), щоб обмежувати впливи популістів на бездумний електорат, вгамовувати апетити закордонних урядів й транснаціональних компаній й, врешті решт, щоб завжди бути готовими до війни із зовнішнім агресором.

Підсумки:

Політична еліта – це група впливу, що є синергійним об'єднанням кращих представників громадянського суспільства, бувших вищих керівників різних гілок влади, служб оборони та безпеки, а також кращих представників фінансових й наукових інституцій, які здатні ефективно чинити вплив на управління державою, перебуваючи за межами формального політичного процесу прийняття рішень. Еліта в своїй активній чи пасивній діяльності керується морально-етичними нормами прийнятими в суспільстві, контролює й, при необхідності, забезпечує процес сталого розвитку держави, незримо позитивно впливаючи, а то й відкрито втручаючись в політику в якості запобіжників від популістів чи ворожих державному існуванню елементів. В державі еліта є суб’єктом самодостатнім, єдиним й відносно сталим (в тому сенсі, що не має бути багато еліт й вони не можуть мінятися після кожних виборів), вона не залежить від окремих верств електорату й партій, промислових груп, закордонних урядів. Члени еліти є безумовними авторитетами в своїх галузях, й сукупно повноваження еліти свідомо чи підсвідомо неформально визнає народ в цілому. Політична еліта – об’єднання людей, що бере на себе незриму відповідальність за долю держави. Моральна суть політичної еліти відповідає альтруїстичній природі її діяльності: еліта не бореться за владу, не здобуває посади, не користується привілеями свого становища. Для людей з еліти достатньою мотивацією діяльності, тобто людською самореалізацією, є сам процес творення через продукування й дотримання собою й суспільством сенсів та цінностей, і на цій основі – розвиток власної країни. Уявіть собі – таких людей багато!

Й на завершення нагадуємо: від лат. res publica — справа громади. Нові політичні еліти матимуть не егоїстично-ліберальний, а республіканський зміст, адже людина окремо не може бути елітарною – еліта визначається лише в контексті громади: вона служить громаді, й не має сенсу без громади. В цьому її республіканська суть.

Більше про ідеологію Неореспубліканізму читайте на нашій facebook-сторінці @RepublicanClubUA. В подальшому в цьому блозі викладатимуться інші тези Неореспубліканізму.