Григорій Цехмістренко: бути Людиною з гідністю
Гриші — 8. Батьки розлучаються. Йому боляче. Тато відвозить його в християнську родину в Канаду, з якою він цілий рік живе сам.
Григорію — 15. З татом вони селяться в старенькому будиночку в Канаді посеред полів. До найближчого магазину — 60 кілометрів. Тато щойно продав найпотужніший в Україні агрохолдинг, попрощався з політикою (двічі був нардепом) і оселився тут — разом із сином посеред полів.
На вулиці мінус 20. Снігу по коліна — Гриша бреде пішки до школи кілька кілометрів: спізнився на шкільний автобус.
Гриші — 18. Вони приїхали в Україну. На вулицях — Революція гідності. Гриша поринає в Майдан з головою. Його бʼє беркут, зі струсом його везуть в лікарню. Він більше не буде таким, як раніше. Він хоче не назад в Канаду, а на війну — до побратимів, які з Майдану поїхали прямо на фронт.
Тато обіцяє — вони в Канаду лише на кілька днів. І там забирає Гришині документи. Гриша — єдиний син. Гриші всього 19! Яка війна, який фронт? Треба вберегти!
"З 2014 року в нас йшла боротьба. Він дуже страждав, що пропустив 2014-15 роки. Переживав, що раніше не потрапив на війну. Він був знайомий з Да Вінчі. Через усе це у 22 роки посивів. Казав мені: "Тату, ви не уявляєте, як мені було пережити: два моїх кореші з Майдану загинули на війні"".
2022-го, за місяць до повномасштабного вторгнення громадянин Канади Григорій Цехмістренко, свідомо приїжджає в Україну — бо буде велика війна.
Батько далі хоче його рятувати: син мріяв про кругосвітню подорож на яхті.
Буде тобі, сину, яхта.
Ось поїдь у школу вітрильного спорту, я все проплатив.
Але Гриша каже — після перемоги.
Майдан багатьох із нас змінив.
Сьогодні я плачу з самого ранку за тими тисячами людей, які не дожили до 10-тої річниці Революції Гідності.
Гриша серед них.
Я вірю, що у кращих світах він летить у своїй омріяній кругосвітній подорожі.
А батько чекає на зустріч із ним.
Вони обоє знають, найбільший скарб у світі — бути Людиною. Людиною з гідністю.
С.У.М.
Цих фальшивок можна впізнати по підлітках в дорослих тілах. Коли вони щось роблять, то думаєш що підліток, а воно вже доросле, тілом. Йдуть у все популярне. В тому числі і в журналістику, де за визначенням не може працювати молода людина, немає в неї ще потрібного спів-чуття, спів-переживання, щоб бути тривожним дзвіночком супільства. А їм і непотрібно, їм взагалі нічого не потрібно, крім власного успіху, на тому, що швидше, легше. А діти їх весело біжуть займати місця для інвалідів в транспорті, вже зовсім із кришталево чистою совістю, тобто без неї.
Чи не хотіла би авторка написати не про молодий запал заокеанського юнака, а про старе згасання своєї вчительки, примусове згасання - це також про війну і людину в ній.
Циган вчився в інтернаті для розумово відставлих, мріяв стати нейрохірургом, вмів читати, говорити і мав добру пам'ять. Довго не думаючи після інтернату поїхав робити собі дипломи. Робив акуратно, без лишнього поспіху. Дійшов до доктора медичних наук, декілька разів в голові чужій навіть пінцетом ковирявся, але більше консультації давав))) А ще фокуси показував, із серії можливості мозку. Під ці фокуси Ющенко йому ледве інстититут не створив, держ. премію чи дав, чині... А спалилася фальшивка на гордині - показав фокус, як він обіграв шахматну прогу - шахматісти не повірили, почали копати - виявилося, що то взагалі циган якийсь із інтернату для розумово відсталих))) - а звідки ми знали, а по документах все було в порядку, а він говорив як в книжках...