Про бек-офіс Мінкульту з розпродажу історичних пам’яток

Декілька місяців тому, а саме 10 серпня у центрі Києва була знесена 200-річна історична будівля за адресою вул. Ярославська 13-Б. Щоб ніхто не встиг викликати поліцію або й просто завадити, забудовники почали демонтаж о 5-й ранку…

Поліція згодом все ж приїхала, було відкрите кримінальне провадження. Також на місце подій виїхали представники Департаменту благоустрою міста та повідомили киянам, що не бачили дозволів на демонтаж. А натомість самі будівельники не вбачали в своїх діях нічого кримінального - бо обґрунтовували свої роботи дозволом на "реконструкцію".

І найцікавіше, що це правда - Мінкульт дійсно погодив проєкт реконструкції, що передбачав знесення старої будівлі. Погодження підписала заступниця міністра культури Катерина Чуєва. Вона зазначила, що не могла вчинити інакше, бо діяла в межах закону: "Надання або відхилення проєкту у такому випадку обумовлюється виключно пам’яткоохоронними обмеженнями, які діють стосовно конкретних ділянок та будівель згідно з чинним Історико-архітектурним опорним планом Києва. Чинний такий план для Києва не містить обмежень стосовно будівлі за даною адресою, тому у фахівців міністерства не було правових підстав відмовити у погодженні проекту. Відмова була б розцінена як неправомірна та оскаржена замовником в суді. У разі протермінування відповіді проект вважався б погодженим за принципом мовчазної згоди", – зазначила Чуєва.

Виправдання суто бюрократичне, бо насправді лише підтвердило той факт, про який забудовники вже активно розповідали один одному останній рік - в Києві, в Мінкульті є конкретний кабінет, де можна отримати погодження на будівництво в будь-якій пам'ятникоохоронній зоні. За "помірну" плату буде виписане погодження з усім необхідним обгрунтуванням.

Фахівці в сфері захисту культурної спадщини говорять, що це найгірша реінкарнація ідей і вчинків Мінкульту часів дуету Вінграновського-Вечерського (хто в "темі", той знає, про кого йдеться). Навіть більше: за часів Януковича в Мінкульті хоч трохи розуміли, за які "червоні лінії" заходити не можна - зарад під забудову зможуть віддати практично будь-що. І жоден археолог чи архітектор цьому на заваді не стане.

Адже випадок на Подолі - це просто найбільш гучна подія, яка потрапила до ЗМІ. А ще ж є сотні випадків, про які ЗМІ не знають, або про які ніде не розповідається. Взяти до прикладу хоча б погодження проектної документації для ТзОВ "АВТОПРОМХІМ". МКІП погодив ескізний проект будівництва багатофункціонального комплексу з наступним формулюванням: "Об’єкт проектування за адресою: м. Біла Церква, вул. Героїв 72-ї Бригади, 5 розташований в межах 1-ї комплексної охоронної зони прибережного історичного ареалу м. Біла Церква". І далі по тексту - тому будувати можна.

Але насправді перша-ліпша перевірка показує, що об'єкт розташований в межах пам'ятки археології національного значення, де будівництво категорично заборонено.

Іншими словами за певну суму доларів, у Мінкульті легко зможуть сказати на чорне - біле.

До речі, погодження в Білій Церкві, як і десятки других, теж було підписане Катериною Чуєвою. Власне, за інформацією з самого Міністерства саме вона довгий час якраз і входила до так званого бек-офісу, який займався корупційним лобіюванням інтересів забудовників. Так це чи ні, вже сказати не можна, бо Катерину Чуєву після історії на Подолі звільнили (формально - написала заяву за власним бажанням). Але насправді це виглядало як кидання кістки розлюченому натовпу, але аж ніяк не прикриття підпільного бізнесу на пам'ятках культури та історичних забудовах.

Адже безпосередні виконавці не тільки не були звільнені, але й поступово виходять на нові рівні, обходячись вже без Чуєвої.

Про кого йдеться?

Ще в серпні 2023 року колишня депутатка Київради Олена Терещенко заявила, що Катерина Чуєва "керувала групою фахівців Мінкульту у складі Наталії Войцещук, Василя Петрика та Стефанії Топилко, які аналізували документи та готували текст погодження документації на так звану "реконструкцію" цінного історичного будиночку (а насправді на його знесення та зведення новобуду), виданого забудовнику 14.03.2023″, – каже ексдепутатка.

При цьому, за словами Терещенко, зазначені фахівці прекрасно знали, що даний будинок належить до "переліку значних історичних будівель", які ще просто не встигли занести до реєстру.

До речі, суто довідково, варто розуміти, що у корупціонерів руки розв'язані не просто так. Адже нині до охоронного реєстру занесено лише 7% від загальної кількості об’єктів культурної спадщини, а понад 35 000 кинуто напризволяще. І робота в цьому напрямі активно блокується, якщо не сказати - саботується, бо тоді буде важче (але не неможливо) видавати дозволи на будівництво

Взагалі ця тема в Україні "лежить під сукном" десятиріччями. Вона і за мирних часів не дуже кидалася в очі, оскільки державні пам'ятки не такі помітні, як, наприклад, державні монополії, на яких панує менеджмент олігархів. Різного роду охоронювані будинки чи території - це не розкішні вілли держчиновників. Але бізнес на "охороні пам'яток культурної спадщини" - це класичний випадок того, що у антикорупційних дослідженнях називають "зловживаннями компетенцією".

Якщо взяти схематично, то ці зловживання можна розділити наступним чином.

Як вже було сказано, це, по-перше, облік пам'яткоохоронних пам'яток. Включення та виключення будинку з переліку пам'яток може дати легкий старт для забудови у історичному ареалі без дотримання правил, без геодезичних досліджень та експертизи громадськості: чи не порушить об'єкт історичного обличчя та ландшафту.

А по-друге, власне видача дозволів на забудову в історичних зонах заповідників. В період Януковича у департаменті охорони культурної спадщини Міністерства культури лобіювали централізоване управління архітектурними пам'ятками, що дозволило забудовувати столицю хаотично та нехтувати збереженням цих пам`яток.

Наприклад, на останній історико-архітектурний план Києва нанесено близько 70 археологічних пам’яток. Насправді ж їх у столиці понад 200, і всі спроби зареєструвати їх наразі закінчуються нічим.

Потім десь років 7-8 в цій сфері було умовне "перемир'я" - забудовники воліли не втрапляти в резонансні акції, та й платити по 100 млн баксів за дозвільний пакет хотілось не кожному.

Але війна чомусь зірвала усі запобіжники - й тепер кожен поважаючий себе забудовник точно знає, за яку ціну й що саме йому погодять в Управлінні погоджувально-дозвільної документації Міністерства культури та інформаційної політики України.

Це управління зараз знаходиться під керівництвом Войцещук Наталії Василівни.

Войцещук - археологиня зі Львову, чиновником раніше не була. З публічних джерел відомо, що до призначення в Мінкульті у 2022 році вона працювала керівником в комунальному закладі Львівськох облради "Історико-культурний заповідник "Древній Звенигород", а до цього майже 20 років працювала науковим співробітником в компанії "Науково-дослідний центр "Рятівна археологічна служба".

Однак до 2021 року Наталя Войцещук займалась ще однією цікавою діяльністю, а саме - пробувала себе у так званій активістсько-громадській діяльності. З цією метою нею була створена громадська організація Центр дослідження та збереження культурної спадщини.

В цій організації Н.Войцещук була і директором, і кінцевим бенефіціаром.

Згодом, звичайно, в Центрі були "поставлені" інші люди, але про "свою" громадську організацію Наталя Василівна "Забути" ніяк не могла, що підтверджується дуже вже частими виграними тендерами на різного роду інформаційно-консультативні послуги з боку ... очолюваного нею ж КЗ ЛОР "Адміністрація історико-культурного заповідника "Древній Звенигород". Суми тенедерів невеликі - якраз до 49 тис грн, тобто допорогове значення, щоб обійти Прозорро.

Але суто для розуміння, дохід Центру у 2022 році склав не багато, не мало - 4 млн грн.

Як бачимо, схема проста й примітивна: чиновник створює громадську організацію, під яку потім підганяються тендери.

І хоч схема ця не ноу-хау львівян, проте саме умовно "лівьвський осередок" зараз курує дозвільною системою в Мінкульті.

Адже другим згаданим в ЗМІ "героєм" забудовників є такий собі Петрик Василь Михайлович.

Наразі він обіймає в Мінкульті посаду начальника відділу містобудівної документації Управління дозвільно-погоджувальної документації МКІП.

У цього чиновника трудова біографія значно ширша за свою керівницю - він був і директором ТОВ, і ФОП, і начальником управління у Львівський ОДА. Ще й науковець - там само, де й Наталя Войцещук - в Рятівній археологічній службі.

Але зараз нас цікавить виключно одна деталь - а саме його діяльність на посаді директора ПП "Белзький мур", який він очолював до квітня 2021 року.

І непогано так очолював - тільки у 2020 році чистий прибуток склав 13 млн гривень. Зараз у ПП інший директор, але зв'язок з підприємством у Василя Петрика зберігається через сина Іллю, який є кінцевим бенефіціаром 50% долі "Белзького муру".

У самого ж Василя Михайловича з цим підприємством пов'язані не дуже приємні спогади, адже свого часу Інтернет ряснів повідомленнями про те, що Василя Петрика та ще трьох підприємців обвинувачують у заволодінні 1 млн грн бюджетних коштів під час робіт у нацзаповіднику ... "Древній Звенигород" (мабуть, не треба нагадувати, хто ще пов'язаний з цим заповідником).

Суть справи просто - на виконання реставраційних робіт наприкінці жовтня 2020 року ПП "Белзький мур" оголосило тендер у Prozorro. Переможцем стало таке собі ТзОВ "Галсад", яке погодилось виконати запланований об’єм робіт більше ніж за 127,5 млн грн. Втім за версією слідства, замовник, підрядники і технагляд змовились та заволоділи понад 1 млн грн, внісши у документацію недостовірні дані.

Єдиний портал судових рішень не дозволяє публікувати прізвища, але ситуація в принципі всім і так зрозуміла: "В ході досудового розслідування встановлено, що у період з 12.12.2020 по 30.12.2020, комерційниий директор товариства з обмеженою відповідальністю "Галсад", ЄДРПОУ 33533388 (далі – ТОВ "Галсад") ОСОБА_1 перебуваючи на території Львівської області, діючи за попередньою змовою з директором приватного підприємства "Белзький мур", (ЄДРПОУ 36740779) (далі – Підприємство) ОСОБА_2, виконавчим директором товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХЕКСПЕРТ- ЗАХІД", ЄДРПОУ 39996194 (далі – ТОВ "ТЕХЕКСПЕРТ-ЗАХІД") ОСОБА_3, який здійснював технічний нагляд та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , умисно, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, шляхом, зловживання своїм службовим становищем під час виконання робіт по об`єкту "Влаштування історико-культурного парку "ІНФОРМАЦІЯ_2" – реставраційні роботи комплексу пам`ятки археології національного значення Городище літописного міста Звенигорода X - XII століття охоронний No 130021-Н на території с. Звенигорода Пустомитівського району Львівської області", шляхом внесення до офіційних документів: акта приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, завідомо неправдивих відомостей про об`єми та вартість виконаних робіт та використаних матеріалів, заволодів бюджетними коштами в сумі 1 057 863,43 гривень, чим заподіяв матеріальну шкоду державному бюджету України на вказану суму.

Справу №461/2454/21 почав розглядати Галицький районний суд м. Львова, але Василь Петрик не тільки не був не засуджений, але спочатку вийшов під заставу (567 тисяч гривень), а потім взагалі "щез" з кримінальної хроніки.

Причому водночас в ЗМІ була розгорнута феноменальна інформаційна кампанія на підтримку Петрика, що це "розправа" за його боротьбу за Миколаївську фортецю – невизнану дотепер пам’ятку, яку начебто хочуть знищити задля видобутку піску.

Про фортецю ту ніхто не чув і не знав, власне і пісок там ніхто не збирався добувати, але резонанс мав місце - і Петрик вийшов з СІЗО. Та, вочевидь, СІЗО не вийшло з Петрика. Не відомо, як так сталось, що на посаду в Міністерство культури взяли людину, яка підозрюється в корупційному злочині, але можливо, саме через це і взяли, бо тепер Петрик, ймовірно, на гачку у забудовників (чи\також у прокуратури), бо справа про Белзький мур ще не закрита.

Просто її тихо розглядає (точніше зовсім не розглядає, враховуючи що за останні 2 роки відбулось аж одне засідання) Пустомитівський районний суд Львівської області (справа № 450/706/22, провадження № 1-кп/450/128/23).

Найближче засідання по цій справі відбудеться аж 23 січня 2024 року.

Принагідно нагадаємо, що станом на сьогодні стосовно Петрика діє найпростіший запобіжний захід - "особисте зобов'язання", що хоч і не дозволяє йому залишати Київ без дозволу прокурора чи суду, але аж ніяк не заважає працювати у Мінкульті. І так, подібний запобіжний захід був змінений щодо Петрика після того, як він віддав частину своєї застави на потреби ЗСУ. Благородно, звичайно, але вочевидь, по іншому він просто не зміг би працювати там, де зараз працює. Ну і де підписує відповідні дозволи, звичайно.

А вже, що і як підписувати Василь Петрик знає не перший рік. Ні на що не натякаємо, але хочеться зацитувати одну новину з "ГалІнфо": "У Жовкві вже кілька років поспіль за сприяння місцевих чиновників ПП "Белзький мур" оформляє документи на будівництво великого будинку просто в центрі міста-музею – у сквері біля синагоги на розі вул. Б.Хмельницького та вул. Коновальця. Адвокат забудовника, як стверджують очевидці, на слуханнях категорично заявила, що навіть за умови, що громадськість знайде сили для опору, фірма – забудовник все одно зведе споруду на історичних мурах і виграє справу в судах всіх інстанцій. Аргументувала свої слова наявністю достатньої кількістю дозвільних документів на будівництво".

І ще одна цитата звідти ж: "Дивною є ситуація, коли на боці забудовника виступає структура, що мала би категорично боротись із будівництвом у історичній частині Жовкви. Дивно, коли ті, хто покликані захищати місто від хижацького захоплення земель, підказують забудовникам шляхи, якими можна обійти закон".

Втім, абсолютно зрозуміло, що "підказувати забудовникам шляхи, як обійти закон" важкувато без прикриття зверху.

Анонімне джерело в Мінкульті повідомило, що таке прикриття існує. Сірим кардиналом "культурного" бек-офісу забудовників, начебто, виступає такий собі Величко Максим Миколайович.

Особа цікава не стільки якимось своїми досягненнями в сфері захисту культурної спадщини, як карколомною кар'єрою (що, в принципі, не було чимось дивним за мирних часів перших років президентства Володимира Зеленського).

Так, ще в лютому 2018 року Максим Величко працює інспектором роти №8 батальйону №3 Управління патрульної поліції у м. Києві Депертаменту патрульної поліції.

З 2019 року активно починає займатись бізнесом, відкриває ФОП (роздрібна та оптова торгівля одягом і взуттям, оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, прокат товарів для спорту та відпочинку тощо).

Після виборів, як годиться, стає помічником-консультантом народного депутата, майже чи не кожний свій пост присвячує чинному Президенту чи представникам партії "Слуга народу" - і ось вже за часи війни потрапляє до Міністерства культури та інформаційної політики України.

Причому не просто потрапляє, а через невеликий проміжок часу отримує подяку від т.в.о. Міністра Карандеєва "за сумлінне виконання службових обовязків". Про це сам Максим Величко похвалився у себе на сторінці Фейсбук в дописі від 11 листопада 2023 року. Лайки і сердечка вправному мінкультівцю поставили не тільки Оляга й Ростислав Карандеєви, а також, як не дивно - Наталя Войцещук.

Причому не просто потрапляє, а через невеликий проміжок часу отримує подяку від т.в.о. Міністра Карандеєва "за сумлінне виконання службових обовязків". Про це сам Максим Величко похвалився у себе на сторінці Фейсбук в дописі від 11 листопада 2023 року. Лайки і сердечка вправному мінкультівцю поставили не тільки Оляга й Ростислав Карандеєви, а також, як не дивно - Наталя Войцещук.

На жаль, ніде не написано, за які саме заслуги відзначено Максима Величка. Але враховуючи, що сам тимчасовий виконувач обов'язків міністра культури відомий тільки тим, що в його декларації НАЗК виявило в 2021 році невідповіності майже на пів мільйона гривень, то можна, припустити, що його протеже дійсно може бути неформальним керівником Войцещук і Петрика.

Однак окрім персоналій, хотілось б згадати й ще декілька моментів, які власне й спонукали до написання цієї статті. Адже питання корумпованості "дозвільної" ланки Мінкульту - це в принципі не дивина і для забудовників, і для пам'яткоохоронної сфери. Однак серед експертів ширяться чутки, що в МКІП не збираються зупинятись на видачі незаконних дозволів на забудову, а планують значно розширити свою протиправну діяльність, підлаштовуючись під умови війни.

Так, наприклад, існує припущення, що схему "місцевий комунальний заклад - власна громадська організація" планують узаконити ледь чи в усіх областях. І не виключено, що саме Н.Войцещук з В.Петриком знають, як це зробити найкраще.

Замислюються в Мінкульті й про корупцію на міжнародному рівні. Зокрема, все частіше в ЗМІ з'являються згадки про Меморандум між Управлінням національної спадщини Польщі та МКІП України щодо моніторингу стану української культурної спадщини, зокрема археологічної, за допомогою дистанційних методів (підписаний у березні 2023 року).

Ідея начебто й хороша, але насправді, фількіна грамота, створена під освоєння польських грошей - в меморандумі відразу прописано покриття видатків на гонорари експертів, закупівлю обладнання та "інше". Але насправді жодні космічні знімки (тим більше невідомо, ким і звідки зняті) не замінять реальних польових досліджень, які проводить той самий Інститу археології, щоб зрозуміти, що саме і на скільки було пошкоджено внаслідок воєнних дій. Тож не виключено, що роботи (фіксацію пошкодження) будуть робити справжні археологи, а отримувати міжнародні гроші за це - чиновники з Мінкульту.

Втім, якщо нинішньому керівництву Мінкульту дійсно притаманні плани мультиплікувати різного роду корупційні схеми на всю Україну, провести умовну децентралізацію археології та розпродаж культурної спадщини, то тоді установу можна буде перейменовувати в Мінзабудовників чи Міндерибан.