Хто б міг подумати…

Коли я десять років і один день тому почула в трубку Ромин голос і збите дихання:

- Женя! Беркут!! Вони всіх бʼють, дівчат, всіх!

Коли ми одразу побігли на допомогу, бігли ці двісті метрів які нас розділяли, а назустріч бігли люди, яких переслідували і жорстоко били беркута

Коли ми намагались когось "відбити", а "космонавти" на нас дивились як на божевільних (всі біжать в інший бік) і відверто глузували, продовжуючи тягнути дівчину по асфальту.

Коли фізично відчула на слизькій від крові бруківці близькість білоруського сценарію і трохи як не особисту відповідальність його не допустити

Коли через день я шукала Рому на Банковій, коли він сказав що їх затисли в будинку письменників і зник зі звʼязку… прям в цей час заглядаючи кожному пораненому в обличчя і допитуючись медиків

Коли відвозила силоміць до лікаря після штурму 11-го грудня з його побитою головою

Коли телефоном переконувала ментів, які намагались затримати Рому з друзями, що встановити Український прапор на даху будинку на Банковій - то не хуліганка

Коли наступні три місяці щодня возила і вивозила їх на Майдан і з Майдану…

Коли зустрічали Новий Рік над Майданом на даху будиночка з башточкою

Коли стояли на Грушевського на даху автобуса, вже полетіли перші шашки, а менти струшували поруч журналістів, ламаючи їм ноги

Коли пробивались 18-го лютого на Майдан крізь ментівські заслони, коли ментів вже озброїли автоматами, які вони направляли на нас

Коли пізніше в цей вечір я стояла за їхніми спинами на барикаді і від БТРа який трощив барикаду і пер на людей, мене відділяли тільки Рома з друзями і ще з десяток таких як він

Коли якимось дивом, після безсонної ночі чатування на Михайлівській ранком 20-го лютого ми, смертельно втомлені, поїхали з Майдану - за десять хвилин до початку розстрілу.

і за 40 хвилин, що ми їхали і були без звʼязку, рахунок смертей пішов на другий десяток

Коли прочитала в очах @Svitlana Povalyaeva, яка відкрила нам двері, що відбувалось в неї в голові ці 40 хвилин, які ми їхали, а наші рідні дивились масовий розстріл в прямому ефірі… і набирали набирали набирали номери, які не відповідали. Наврядчи ще колись в житті хтось був мені настільки вдячним просто за те що ми тут, ми є, і ось вони обоє тут і цілі.

Коли не встигнувши відійти тієї зими, увійшли в "Кримсько-Донбаську весну: казаки-бандити-зелені-чоловічки. Російські солдати на Керченській переправі-колони російської техніки по Керченській трасі-

викрадення, тортури, вбивства, анексія, окупація

Коли 8 наступних років ми знову і знову заново проживали цю ніч і ці три наступні місяці, збирали і переглядали терабайти відео, спілкувались з очевидцями, відтворюючи події, в судових засіданнях, в прокуратурі, на слідчих експериментах, на полігоні, порівнюючи постріли і віддачу пластикової і свинцевої картечі

Хто б міг тоді подумати, що через вісім років і майже три місяці від тієї ночі на ранок після початку повномасштабного вторгнення ми зустрінемось пофіксимо канали звʼязку і точки збору і розійдемось пробивати підрозділи де нам дадуть зброю. І що я буду тішити, а Рома трохи заздрити, бо нам дали раніше

І що в якийсь з наступних днів, коли загроза прориву оборони Києва досягнула усвідомленого максимуму, що аж друзі з-під Мощуна пробивали чи нормальні у нас позиціі для їх відходу, а Рома одночасно пропонував мені шляхи відходу "раптом що" і наказував "не геройствувати" в разі чого є де сховатись, щоб далі битись

А після звільнення Київщини і Сумщини одночасно поїдемо на Харківщину…

І коли ми прощались, Рома після ще однієї спроби переманити до себе, між іншим, сказав, "Я записав тебе як довірену особу. Ти ж мій адвокат, ти ж не проти? Раптом що - тобі зателефонують. Тільки я не писав, що ти адвокат, щоб не подумали, що я проблемний. Я написав "сестра".

А ще за півтора місяці Рома між іншим надішле мені файлик "Заповіт". І скаже "не читай".

І під час тактмеду перед самим виїздом в Дементіївку, мені зателефонують і скажуть, що Рома загинув і потім буде офіційне повідомлення, де "ваш брат… виявивши стійкість і мужність… загинув, захищаючи батьківщину"

А тепер, через десять років від тієї ночі

На Байковому у Роми стоїть козацький Хрест

І орден "За Мужність"

І заповіт

І Протасів Яр і заказник тут теж його імені

І вулиця, на якій я жила, носить його імʼя,

І я напів-адвокат напів-молодший сержант бавлюсь в літачки і всяке різне і не встигаю відписувати журналістам спогади про Рому

Хто б міг подумати…

Насправді ми десь так і думали.

Тільки в тих думках переважно всі були живі

або ні.