Які в нас є люди
Сьогодні бачила побратима, який на завданні у червні, тобто, шість місяців тому, підірвався на міні і втратив кінцівку.
Він тоді ні на мить не втрачав ні тями, ні оптимізму, сам надав собі домедичну, а хлопцю, який його виносив, показував, де вже розміновано, буквально - куди ставити ногу, щоб не підірватися.
У шпиталі за пару днів був такий веселий і бадьорий, ніби дістав легке поранення. Обіцяв за два місяці повернутися до несення служби.
За два місяці він не повернувся. Повернувся через шість. На протезі. Ходить з ціпком, шкодує, що поки що не може швидко бігати.
У нього висока ампутація, з такою мали списати. Знайшов військового юриста, який навчив, як уникнути цього. В результаті він тепер за документами ніби й не був поранений і, відповідно, ніяких обмежень не має. Інвалідності, пільг і виплат не буде теж, але то таке.
Мужику 44 роки. Є сім'я, діти. Нормальний, позитивний такий мужик.
Моралі ніякої не буде. Хто розуміє, і так все зрозуміє, а кому не соромно - соромно все одно не стане.
Просто знайте, які в нас є люди.
