Строковики разом з іншими військовиками вже другий рік у полоні

Недільні ранки. Всі кудись біжать заклопотані. Напередодні Різдва, напевно, у них купа справ. А на вулиці Хрещатик, Софійській площі, біля Річкового вокзалу, ВДНГ щонеділі виходять сотні людей з картонними табличками на мирну акцію. Це родичі та друзі бійців Маріупольського гарнізону. Вони не поспішають. Вони не святкують. Вони не живуть, а існують з тих пір, як їхній рідний потрапив у полон. І це пекло вже триває понад 18 місяців.

Красномовно цю картину передає напис на картонній табличці: «Зараз ми у полоні Різдва, а вони – на Різдво у полоні». Тримає її молода жінка, у якої брат солдат строкової служби Національної гвардії України вч 3057 вже понад 1,5 роки в полоні. «Він з побратимами тримав оборону Маріуполя. Ті найстрашніші та найскладніші 86 днів для країни вони протримались і не дали російським військам просунутись в глиб країни. Витримавши пекло в Маріуполі, наші рідні потрапили в ще страшніше місце – російський полон. І найгірше те, що це вже друга зима в неволі для Маріупольського гарнізону.» 

Такі акції роходять щотижня у Києві та інших багатьох містах України, мета яких – нагадати всім про те, що українські військовополонені вже другий рік знаходяться у катівнях росії в нелюдських умовах. Вони виснажені і фізично, і морально.  Родичі вимагають повернення військовополонених.

З літа цього року процес обміну полоненими взагалі припинився. Як стверджує Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими: «незважаючи на всі зусилля України з продовження гуманітарної місії повернення військовополонених, уповноважені представники російської сторони систематично ускладнюють обмінний процес.». 

Учасники не кричать, не протестують. Акція – мирна і тиха! Інколи цю тишу порушують сигнали автомобілів, які проїжджають повз і на знак підтримки водії сигналять. Всі вимоги записані на картонних табличках, які рідні військовополонених тримають в руках: «Поверніть сина з полону! Чекаю чоловіка з полону! Не мовчіть – полон вбиває! Де обміни?»

Очі цих людей голосніші за всі слова! Мати солдата строкової служби Національної гвардії України, який потрапив у полон з Азовсталі, розповідає, що вже 4 місяці разом з іншими рідними військовополонених проводять мовчазний протест біля Офісу Президента. У 30-градусну спеку, вітер, дощ, сніг, мороз – вони непохитні і кожного дня з ранку до вечора виходять для того, щоб нагадувати, що повернуто додому ще не всіх! Ці жінки сталеві! На питання чи не важко, чи не холодно, відповідають: «Нашим синам у полоні ще гірше! Вони тримаються і ми зможемо! Ми стоятимемо до тих пір, поки наших рідних не повернуть додому!»

Останнім часом все частіше лунають гасла, що суспільство як українське так і світове втомлюється від війни, звикають до постійних обстрілів прифронтових регіонів, забувається тема полонених. Це вдало працює на  російське ІПСО. Адже не можливо звикнути до війни! Не можливо забути тих, хто віддав найцінніше – своє життя, для того, щоб ми мали змогу жити на своїй землі! Бійці Маріупольського гарнізону не здалися, а утримували ворога, незважаючи на втому, голод і нестачу зброї! Вони гідні того, щоб боротися за їхнє повернення з полону!

А якщо ви вважаєте інакше, то прокидайтесь! Війна стосується кожного, а не лише тих, хто на полі бою чи в полоні та їхніх рідних! Допомагайте ЗСУ донатами! Підтримуйте рідних військовополонених в інфопросторі та своєю присутністю на акціях! Тому що забуття – гірше зради!