Ухилянти

Українці, які уникають мобілізаціі подібні до політиків, які уникають брати на себе відповідальність за мобілізацію.

І ті і інші ухилянти

Тільки от пересічні українці бояться за своє життя і цей страх є природним. А от політики не приймають відповідальні рішення, намагаючись знайти крайнього і тим підриваючи сам процес мобілізації, через жадобу до влади. І так поведінка викликає огиду. Це не гідно.

Бажання триматися подалі від війни для звичайної людини – це природньо. А от чіплятися за крісла і думати про рейтинги коли країна бореться за сам факт свого існування – схоже на збочення.

Через незвично добру економічну ситуацію як для стану війни звичайні українці опинились у теплій ванній, не подібній до звичайної ситуації під час війни, яка приносить зубожіння, голод і безробіття, наважатись перейти з яких до війська набагато простіше, ніж покинути комфортне життя мешканця мегаполіса 21 сторіччя, якому навіть світло в цьому році не виключають.

Тепла ванна політиків трошки інша. І бажання лишатися в ній понад усе не викликає розуміння. Викликає трошки інші почуття.

І коли політики, які мають бути лідерами, закликають громадян проявити відповідальність, то менше всього громадяни будуть схильні це робити, коли бачать безвідповідальних політиків.

І так, під час війни не буває приємних рішень. Не можна уникати рішень поганих. Дуже часто лідер обирає між поганим і дуже поганим рішенням. Тому і ніколи не виграють вибори після такого роду воєн. Не маленьких переможних, за а 2-3 тижні, а тих, що тривають роками, і виснажують країну і людей.

Мобілізація не популярна, але потрібна для самого виживання держави. І це рішення мають приймати ті, хто отримав від людей мандат довіри. Ті, хто є лідерами. А не гратися в гарячу картоплю, шукаючи, на кого скинути відповідальність.

А поки що, схоже, що лідерами себе називають одні, а дорослі і відповідальні рішення у цьому інфантильному оточені вимушені приймати зовсім інші. І нам ще пощастило, що у цій кімнаті є дорослі.