(Не)захищені захисники. Як держава дбає про своїх військових?

Цей текст можливий завдяки тому, що Збройні сили зараз захищають Україну на фронті. Наша держава продовжує існувати завдяки військовим, а отже мала би віддячити їм ефективними й інклюзивними політиками. Поки що не завжди вдається. Військові досі мають труднощі із військово-лікарською комісію, а профільне Міністерство у справах ветеранів критикують як у профільному середовищі, так і у Верховній Раді.

Чому так сталося і що робити – розбираємося в цьому тексті.

Текст підготували на основі подкасту "Почуті По суті". Його можна послухати за посиланням.

Мінветеранів: що пішло не так?

Міністерство у справах ветеранів створили у листопаді 2018 року, а народилася ця ідея в громадському секторі. Воно мало важливу місію: розбудувати систему підтримки ветеранів та їхніх родин. Міністерство мало би розробляти закони в інтересах захисників, координувати роботу інших інституцій, пояснювати суспільству, чому ветерани – його цінна частина.

При Мінветеранів є дорадчий орган – Громадська рада. Членкиня її правління Богдана Левицька розповідає, що після створення міністерство "трішечки нівечили": не давали фінансування, а у 2019-му взагалі об’єднали з Міністерством із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (МінТОТ). Новостворена інституція мала займатися одразу кількома складними питаннями: захистом ветеранів, реінтеграцією територій, допомогою переселенцям.

У 2020-му Мінветеранів нарешті залишили в спокої – Наприкінці року міністеркою стала Юлія Лапутіна, і за словами Богдани Левицької, під її управлінням інституція стала закритішою:

"Раніше в міністерство можна було прийти. Тоді існував симбіоз громадського сектору, ветеранів та міністерства. Якби нинішнє фінансування було в попередньої команди міністерства, з її цінностями, вміннями і взаємодією, ми мали би відчутні результати".

На жаль, у Мінветеранів на інтерв’ю. Варто зауважити, що цю інституцію критикує не тільки громадський сектор, але й профільний комітет Верховної Ради. Комітет із питань соціальної політики й захисту прав ветеранів рекомендував прем’єру Денису Шмигалю провести кадрові зміни. Мовляв, тривожать багато питань. Від кадрової політики до того факту, що міністерство втратило зв’язок із ветеранами та їхніми родинами.

За результатами спілкування з ветеранськими організаціями не можна стверджувати, що міністерство веде неправильну політику та ухвалює неякісні рішення. Однак закритість інституції та відсутність діалогу з ветеранами викликають багато питань. Профільні організації фактично стали опозицією до міністерства і критикують його рішення. Наприклад, нещодавню ідею про супровід ветеранів.

"Няня для ветерана"

Так серед профільних організацій називають програму Мінвету "Помічник ветерана". У міністерстві вирішили створити таку посаду на рівні громад. Помічник – це людина, яка супроводжує військового щодо будь-яких питань: від оформлення документів до навчання чи пошуку житла. Доцільність проєкту міністерка Юлія Лапутіна пояснювала тим, що хтось має полегшити повернення людини до мирного життя:

"Може так статися, що людина повертається у своє село, а село розбите, ферма закрита, родина за кордоном, а інших рідних немає. А людину має хтось зустріти. І це буде саме помічник ветерана. Якщо ветерану нема де жити, помічник зможе допомогти з тимчасовим проживанням. Розкаже ветеранові про його права та до яких державних установ слід звертатися. Фактично, це буде той, хто фасилітує діалог між органами місцевої влади, медичними закладами і захисником".

Натомість Богдана Левицька ставиться до проєкту з меншим ентузіазмом. Мовляв, незрозуміло, на яких даних базується це рішення (передбачається, що один помічник зможе супроводжувати 100 ветеранів). Питання є й до якості навчання фахівців.

"Вони (міністерство – ред.) хочуть за 2-3 тижні людям дати всю інформацію, однак насправді в цій сфері є багато нюансів. Тому що кейси можуть бути різними й унікальними, ти це маєш розуміти вже навіть інтуїтивно. Навчитися цьому – це можливо, але займе більше часу", – пояснює Левицька.

"Інше питання: а яка потреба у цих помічниках? Щоб була ще одна людина, яка буде допомагати ветерану проходити цей "тернистий шлях"? Ці гроші можна було би вкласти в якісні прості сервіси. А коли проєкт вже запустився, не було жодних документів, як вимірювати ефективність та якість цих помічників", – резюмує членкиня Громадської ради при Мінветеранів.

Не все так погано

Може здатися, що всі рішення, які держава ухвалює для захисників і захисниць –неправильні. Втім, це не так.

В листопаді минулого року Верховна Рада ухвалила закон, який спрощує процедуру отримання статусу учасника бойових дій. Раніше людина, яка претендувала на статус УБД, мала самостійно збирати необхідні документи і подавати їх комісії при Міноборони. Якщо в паперах була помилка або чогось бракувало, військовий мусив самостійно з цим розбиратися. Тепер цей головний біль можна перекласти на плечі комісії. Вона витребовуватиме документи в тих органів, які їх мають. Наприклад, у військової частини.

Ще одна наболіла проблема для захисників – це військово-лікарська комісія. Для багатьох військових пройти її було тим іще квестом. Минулого року Верховна Рада дозволила створювати ВЛК при державних та комунальних закладах, а не лише військових. Це допомогло створити більше комісій та дещо розвантажити черги. А уряд розробив систему цифрового документообігу між органами, щоб військові не мусили збирати всі папірці самостійно.

Разом із тим, питань до роботи медичних комісій достатньо. Катерина Приймак, доброволиця і співзасновниця Жіночого ветеранського руху, критикує медико-соціальну експертну комісію, що встановлює інвалідність:

"МСЕК – це непотрібна корупційна інституція, яка вже в основі містить певну ідею недієздатності людей. Її треба змінити на міжнародну класифікацію працездатності, яка існує у всьому світі. Вона говорить тобі не про те, що ти не можеш, а про те, що ти можеш робити".

Окремих рішень замало

Всі рішення, які стосуються захисників та захисниць, в ідеальній картині світу мали би бути складовими злагодженої ветеранської політики. Ця політика – відповідальність Мінветеранів.

За пошуковим запитом "ветеранська політика" в Гуглі можна знайти чимало новин від Мінветеранів і навіть його презентацію. Водночас комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Верховної Ради вважає, що Мінветеранів "не взяло лідерську та координуючу роль щодо реалізації ветеранської політики". Із цим погоджується громадський сектор.

"Найкращий шлях до цілісної політики – це саме дискусія. Ми чекали-чекали на цю дискусію, не дочекалися й вирішили самі її розпочати", – каже Алла Бєлошенко з ГО "Юридична сотня".

Організації "Ветеран Хаб", "Принцип", "Простір можливостей", "Жіночий ветеранський рух" та "Юридична сотня" обʼєдналися та розробили концепцію нової ветеранської політики. Автори акцентують на кількох моментах:

• необхідно оновити й чітко прописати визначення в законодавстві, хто такі ветерани війни;
• політика має задовольняти потреби не тільки ветеранів і ветеранок, але і їхніх родин;
• замість уніфікованих для усіх пільг держава має надавати релевантні можливості відповідно до реальних потреб кожного ветерана;
• координувати втілення політики має Мінветеранів, а Верховна Рада має оновити базове законодавство з ветеранських питань.

Що далі?

У громадських організаціях не стверджують, що їхня концепція ветеранської політики є єдино правильною, і чекають наступних кроків від органів влади на чолі з Мінветеранів.

Найкращим варіантом була би відкрита дискусія між владою й громадянським суспільством. Але поки що виглядає так, що до цієї дискусії готова лише одна сторона.