Позови України проти Росії: на чий бік став Міжнародний суд ООН?

31 січня Міжнародний суд ООН оголосив рішення в першій справі України проти РФ. Позов, який концентрувався на подіях 2014–2015 років, Україна подала в 2017 році. Наша держава прагнула довести, що Росія, підтримуючи так звані “ДНР” і “ЛНР”, порушила Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму, а утиски кримських татар під час окупації Криму порушують Міжнародну конвенцію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації.

2 лютого Міжнародний суд ООН заявив, що має юрисдикцію розглядати іншу справу — про “геноцид на Донбасі”, який нібито вчиняла Україна. Саме теза про цей “злочин” слугувала приводом для нападу РФ 24 лютого 2022 року. І Україна, і Росія сприйняли це рішення як свою часткову перемогу.

Адвокати української сторони зазначають, що через відмову Росії визнавати юрисдикцію Суду ООН у нашої держави був дуже обмежений вибір конвенцій, за порушення яких РФ можна було притягнути до відповідальності. Одними з небагатьох документів, які Росія досі визнає, є антитерористичні конвенції, що й зумовило стратегію українських адвокатів.

Міжнародний суд ООН визнав, що Росія порушила Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму лише в одному пункті — не проводячи повноцінних розслідувань щодо осіб, які могли фінансувати терористичні дії проти України. У відповідь МЗС РФ заявило, що суд неправильно трактує Конвенцію, щоб “домогтися конфіскації російських активів на Заході”

Найгучнішою частиною рішення стало консервативне трактування Конвенції про фінансування тероризму. Суд вказав, шо надання так званим “ДНР” і “ЛНР” зброї та військової техніки з Росії не є “спонсоруванням тероризму”, оскільки Конвенція визначає “фінансування” лише як безпосередньо надання грошової допомоги, а в України немає інструментів для доведення таких випадків.

Крім того, суд визнав РФ винною в дискримінації в сфері освіти української меншини в Криму, що порушує Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Росія вже заявила, що таке рішення упереджене, і не визнала своєї провини. Водночас путінська пропаганда систематично використовує тезу про “утиски російськомовних” в Україні для виправдання агресії. 

Натомість представники Меджлісу кримськотатарського народу заявили, що рішення Міжнародного суду ООН стало для них “розчаруванням”, адже заборону росіянами Меджлісу не визнали порушенням. Суд аргументував своє рішення тим, що переслідування українців і кримських татар у Криму відбувається за політичними, а не расовими чи етнічними ознаками.

Головний позитивний аспект цього рішення — визнання, що Кремль порушує міжнародне законодавство. Однак часткове. а не повне визнання провини Росії та відсутність чітких механізмів притягнення її до відповідальності демонструє кризу структур ООН. Так, ще 16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН зобов’язав Росію “негайно призупинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України”, але за це порушення міжнародного права досі нікого не покарали.

Щодо позову України проти Росії щодо безпідставних заяв Росії про те що Україна проводила геноцид на Донбасі, міжнародний суд ООН 2 лютого заявив що має юрисдикцію і буде продовжувати розгляд по суті.  Голова Міжнародного суду ООН відхилила 5 з 6 зауважень Росії щодо неможливості розгляду цієї справи, але російські спікери, зокрема Марія Захарова, заявили, що “рішення ООН було на користь Росії”. 

Водночас російське МЗС заявило про “західну змову проти Росії” та подальший курс на доведення в суді “геноциду, який проводить Україна”. Подібні заяви є частиною дезінформаційної кампанії РФ проти України та експлуатують тези про вчинення геноциду для легітимізації повномасштабної військової агресії проти України.

Це рішення суду ООН було прийнято українськими дипломатами більш позитивно, ніж рішення 31 січня, оскільки воно дає можливість спростувати звинувачення в порушенні Конвенції про геноцид та розвінчати міфи про причини українсько-російської війни.