Посольські наїдки

Здається у Шарля де Костера було описане фантастичне покарання католицького монаха голандськими повстанцями, які мали його загодувати до смерті всілякими делікатесами. Наскільки пам'ятаю - неуспішно.

Судячи з свіжих, та водночас прогнозованих у печерських печерах останні місяці, кадрових президентських указів щодо зміцнення нашого дипломатичного корпусу, наразі ключовими формами покарання для високопосадовців, які на своєму величному шляху до зірок потрапили в закономірну ситуацію "та куди ж це диво дивне тепер приховати", Офіс вважає постійне вживання віденських шніцелів та бакинського кюфте.

Мілленіум, не так жорстко як у Костера, але суть покарання через зміни у меню прослідковується.

Щодо шніцелів у ООНівських буфетах біля Дунаупарку турбуватися не стану: там в принципі щось "зламати" кому завгодно буде важкувато, хіба що віделку, бо захист від діяльності чергових, не перших та не останніх почесних ссильних там багатовекторний.

А ось щодо Міста Вогнів можуть втішити хіба що певні риси новопризначеного, що явно дозволять йому швидко знайти багато спільного з тамтешнім етікетом. Де, серед іншого плов бажано їсти руками.

Але, якщо серйозно, наш кадровий дефіцит у послах наразі такий жахливий, що навіть якщо на специфічне закордонне меню завантажити, у формі модерного покарання від Малюські, третину підопічних Діда Лук'яна, гірше вже явно не стане. Бо зазвичай краще хоч якісь посол ніж ніякого.

Чи може вже час запровадити нову форму покарання у кримінальному кодексі для відповідної категорії злочинів, там де посадовці державний плов обома руками кушають: п'ять років на посаді посла без права ротації.

Ще є варіант з повістками на послівство до кінця воєнного стану, але то нехай пані Безугла уточнює деталі.

Ці варіанти кадрової політики були б дещо кориснішими для держави, у порівнянні з покаранням шніцелями.

Але нехай вже будуть шніцелі.

Головне - щоб не тістечка.