Замість сплячих режимів – черчиллі та де голлі: яка Європа потрібна світу
Україна вдячна західним союзникам за допомогу і підтримку. Але давайте називати речі своїми іменами. Захід проспав Третю світову війну, яка зараз уже в розпалі. Ба більше, він спить досі. Більшість західних еліт хочуть прокинутися 2021-го. Щоб було знову комфортно: північні потоки, шалені російські гроші і війна в Україні якось сама собою закінчилася. Цього не буде. Старий світ помирає: світові організації беззубі, міжнародне право перестає працювати, а система безпеки і міждержавних відносин летить під три чорти. Ми живемо в час глобальних змін. Світ потребує "черчиллів" і "де голлів". Чи готовий Захід до викликів, які стоять перед ним?
Відповідь очевидна. Не готовий. Політичні еліти проґавили момент, коли війна прийшла в саме серце Європи. Так, старий континент уже палає. Радикальні політичні сили всіх мастей - від ультраправих до ультралівих піднімають голову. Так звані "фермери" і "перевізники" блокують європейську інфраструктуру. Мусульманські фундаменталісти агресивно висловлюють антисемітську позицію. Російська пропаганда заполонила інтернет і соцмережі та просочується в ЗМІ. "Корисні ідіоти путіна" за гроші або по дурості займаються підміною понять. Різні "орбани" і "фіцо" відкрито висловлюють підтримку російському диктатору. І це не внутрішньоєвропейські проблеми. Це ретельно спланована Кремлем гібридна війна.
Україна вже пройшла цей шлях і зараз бореться з наслідками того, що українські еліти вирішили "проспати". Сценарій у Кремля один і той самий: пропаганда, підтримка радикалів і популістів, пошук точок, що розділяють суспільство, і роздмухування конфліктів. Ба більше, Європа теж проходила цей шлях понад 100 років тому. Кремль практично нічого не змінював у методичках Комінтерну. Просто дістав з архіву, обтрусив пил і знову пустив у справу. Україні відкрилися на це очі 2014-го, а 2024-го країна прокинулася остаточно. Скільки спатимуть західні політики - залежить від європейського суспільства і медіа.
Наразі європейський політикум нагадує сандзару - трьох мавпочок: "Якщо я не бачу зла, не чую про зло і нічого не кажу про нього, то я захищений від нього". Таке інфантильне бачення обмежує еліти в інструментах впливу на політику, соціум, ставлення до росії і саму війну. Це сильно обмежує кругозір і розуміння того, що старе життя кануло в Лету. Західне суспільство не готове до опору, і його, на жаль, ніхто до нього не готує. Україна встояла в 2022-му і чинить опір досі завдяки тому, що суспільство самоорганізувалося і консолідувалося. І, завдяки цьому змогло дати відсіч окупантам. У лютому-березні 2022-го у загарбників буквально земля горіла під ногами.
Дуже яскравий приклад "сплячого режиму" - це Польща і Німеччина. Вони занурилися у внутрішній порядок денний, ігноруючи небезпеку зі сходу. Вони не змінюють свою структуру економіки, не вдосконалюють свої дипломатичні служби та підходи, не шукають нової політики. Німеччина, як і раніше, не вірить, що падіння України якось зашкодить європейським країнам НАТО в осяжному майбутньому. А далеке майбутнє - це колись потім, поза її поточною зоною комфорту. Тому й не поспішає давати далекобійну зброю: вона просто не вірить, що Україна може перемогти "страшну і жахливу росію". Найкраще ситуацію в Німеччині описав екс-міністр оборони Сполученого Королівства Бен Воллес: "не та людина, не на тій роботі і не в той час".
У Польщі все не можуть поділити вплив Ярослав Качинський і Дональд Туск. У своїх передвиборчих іграх вони поставили на кін і майбутнє україно-польських відносин, і безпеку самої Польщі, і її європейське майбутнє. Польське суспільство розділене і радикалізоване. Достатньо іскри, щоб ситуація розірвала країну. А Кремль завжди готовий люб'язно піднести сірник до цієї гримучої суміші. Якщо не зупинитися, то поляки обиратимуть не між Туском і Качинським, а між Лехом Валенсою і ВойцехомЯрузельським. Хоча, насправді, Польща потребує Юзефа Пілсудського.
Ситуація в Європі зараз нагадує пікіровку Вінстона Черчилля з НевілломЧемберленом, і ми можемо спрогнозувати результат. Черчилль у 30-ті роки минулого століття на кожному кроці кричав про те, що світ змінився, з'явилися нові загрози і до цього треба бути готовим. У підсумку він увійшов в історію як прем'єр, який привів Британію до перемоги. Чемберлен же намагався залишити все як є - і не пережив Другу світову війну, яку сам же і спровокував.
Основне питання, яке зараз хвилює світ і особливо Україну: чи з'являться в західному політикумі лідери, які перестануть жити електоральними циклами і зможуть повести за собою суспільство, а не бути веденими натовпом. Скажімо чесно, більшість лідерів на Заході - це популісти. Чи захочуть вони змінюватися? Якщо не готові, то становище Європи загрозливе. Історичний момент вимагає "черчиллів" при владі, "чемберлени" підуть у політичне забуття. Схоже, поки що це починають розуміти тільки Ріші Сунак і Еммануель Макрон.
Першоджерело 24 канал
