Чи можливе наразі дипломатичне врегулювання війни? Розбираємо "мирні плани"

Останнім часом у публічній площині активізувалася тема дипломатичного врегулювання російсько-української війни. Зокрема, регулярно з'являються нові “мирні ініціативи” з різними способами завершення бойових дій. ОПОРА розібралася, про що у них ідеться і яку позицію займає країна-агресор. 

У січні цього року Швейцарія на прохання України погодилась організувати на найвищому рівні “саміт миру”, який може відбутися вже до найближчого літа. Саміт має відбутися на основі української формули миру та ставить на меті зафіксувати домовленості між лідерами різних країн, зокрема щодо міжнародно визнаних кордонів України 1991 року.

ОПОРА вже зазначала, що для успішної імплементації формули миру Україна має перебувати в тісній і систематичній співпраці з партнерами, особливо з країнами так званого “Глобального Півдня”. Саме на них у своїй зовнішній політиці орієнтується Російська Федерація, але водночас серед них є низка держав, які нейтрально ставляться до російського вторгнення та нарощують передовсім економічне співробітництво з агресором. 

Схоже, нині українська дипломатія посилено працює з такими країнами. Підготовку до Глобального саміту миру за останні тижні Україна обговорила з Південно-Африканською Республікою, Саудівською Аравією, Індією, Бразилією, Індонезією. Прикметно, що Китай також розглядає можливість взяти участь у мирній конференції.

На цьому тлі низка країн пожвавили свої завідомо “мертві” переговорні пропозиції. Так, прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан 9 березня зустрівся з Дональдом Трампом, аби обговорити завершення війни в Україні та попросивши останнього “повернутися та принести мир”. Згодом в інтерв’ю Орбан намагався маніпулювати деталями зустрічі, у тому числі “планом Трампа”, який нібито полягає в тому, щоб не надавати Україні ані копійки допомоги. Однак, як з’ясувалося, угорський прем’єр лише розмірковував про можливий розвиток подій, а не розкривав план Дональда Трампа.   

Інший “мирний план” висловив Папа Римський. На думку понтифіка, Україна повинна мати відвагу підняти “білий прапор” та почати переговори з країною-агресором. Така риторика наштовхнулася на критику міжнародної спільноти, адже саме Путін може припинити війну та страждання, а не Україна. 

У Ватикані намагалися пояснити, що Папа Франциск закликає до припинення вогню та відновлення переговорів, а не капітуляції України, а слова про “білий прапор” взяті з вислову, запропонованого інтерв'юером. Зрештою, у Ватикані визнали, що перші кроки до перемовин з Києвом має зробити Москва, але озвучені ініціативи лише грають на користь агресора.

Речник Кремля Дмітрій Пєсков одразу підхопив заяву Папи, звинувативши Україну в небажанні вирішувати “російські проблеми”. МЗС Росії наголосило, що дуже цінує такі пропозиції. 

Крім того, вже вдруге свої “мирні” плани запропонувала Китайська Народна Республіка. З кінця лютого делегація на чолі зі спеціальним представником уряду з питань Євразії Лі Хуеєм відвідала Україну, Росію, кілька країн ЄС і Брюссель, де проводила переговори. Водночас Китай офіційно називає війну в Україні “кризою”. Ба більше, російська сторона вважає ініціативу Піднебесної більш “виваженою”, адже вона нібито має на меті усунення причин, що призвели до нинішньої “кризи”, через забезпечення законних інтересів безпеки всіх учасників.

Також за мирне врегулювання війни виступив Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Він знову запропонував свою країну як майданчик для мирних переговорів між Україною та Росією, але, що важливо, вказав на даремність мирних переговорів без участі в них Росії.

Як бачимо, дві останні згадані нами ініціативи підіграють риториці Кремля, заохочують його до подальшого нехтування нормами міжнародного права, оскільки перший мирний саміт на високому рівні планують провести без участі Росії. До того ж виникає практичне питання до турецьких партнерів: як висловлена Ердоганом підтримка суверенітету і територіальної цілісності України корелює з участю в мирних ініціативах Росії, яка відкрито заявляє про бажання анексувати частину української території?

Росія ж маніпулює запропонованими Китаєм і Туреччиною переговорними майданчиками для підриву подальшої міжнародної підтримки України, імітуючи бажання до справедливого миру. Кремль продовжує заявляти про готовність до мирного врегулювання, але тільки “відповідно до нинішніх територіальних реалій”. Це означає, що Україна мала б відмовитися від тих територій, які тимчасово окуповані Росією.

Аби виглядати більш виваженою в переговорному процесі, російська сторона почала маскувати ще низку критичних вимог до України. Росіяни заявляють про “забезпечення своїх законних інтересів”, при цьому не уточнюючи, про що саме йдеться. 

Однак варто нагадати, чого ще, крім окупації українських територій, хоче Росія. Агресор чітко артикулює такі вимоги: демілітаризація і денацифікація України, усунення загроз безпеці Росії, нейтральний позаблоковий статус України та відмова від вступу до НАТО, без'ядерний статус, забезпечення прав російськомовних громадян, зокрема офіційний статус російської мови.    

Тож у висновку слід зафіксувати очевидні речі:

• Росія вводить в оману міжнародну спільноту своєю “готовністю” до переговорів, зміщуючи фокус уваги західної спільноти від забезпечення України військовою допомогою до гіпотетично можливих домовленостей.
• Росія дискредитує Україну, звинувачуючи її у небажанні припинити війну, та називає український мирний план ультимативними вимогами.
• Росія справді готова закінчити війну переговорами, але у врахуванням замаскованих умов, які рівнозначні капітуляції України.
• Росія всіма силами намагається зірвати підготовку першого “саміту миру”, підтримуючи “мирні ініціативи” та вислови, які, зрештою, не містять нічого реалістичного для завершення війни.

Разом з тим, з’являється все більше ознак того, що Росія хоче просто знищити Україну, а перемир’я потрібне їй лише для нарощення боєздатності. Навіть скандальний американський журналіст Такер Карлсон після широко розпіареного росіянами інтерв’ю з Путіним визнав, що Кремль намагається демонізувати українців, називаючи їх нацистами. А щодо “денацифікації” Карлсон узагалі сказав, що це “найтупіше”, що він коли-небудь чув. 

Тож світ має бути послідовним у розумінні того, хто є агресором, а хто — жертвою. Водночас основою для початку будь-якого врегулювання війни є виведення російських військ з усієї території України. 

Однак навіть звільнення всієї території України і завершення воєнних дій не означає завершення війни. Саме тому десятки українських публічних інтелектуалів та громадських діячів розробили маніфест сталого миру, де окреслили яким має бути світ після перемоги України. Документ охоплює широке коло питань, які показують шлях до завершення війни й до сталого миру.

Автори представили маніфест у багатьох містах України та на безпековій конференції в Мюнхені, а документ отримав багато позитивних відгуків від західних партнерів, оскільки більшість пропозицій розроблено у рамках міжнародного права. 

Слід підкреслити, що втілення концепції України щодо завершення війни унеможливить наступну агресію та забезпечить саме сталий мир в інтересах всіх народів, тому будь-яка мирна ініціатива має зважати на думку українського суспільства.