Україна увійшла в зону турбулентності

Цього не було з травня 2022 року. Фронт виснажений. Наш основний мілітарний донор і партнер США занурилась у виборчі перегони – і чим далі менша відмінність в українському питанні між чинною адміністрацією та трампістами. Для обох Україна стає розмінною монетою у глобальних іграх. Орда нищить українську енергетику ефективно та планомірно. Український парламент (і парламентаризм також) радше мертвий, аніж живий. Силовики пустилися берега і кошмарять бізнес як перед потопом. Маразм в армії "крєпчає". Проте боротьба з минулим (трагічним та контроверсійним – іншого у нас не було) триває темпами, яким може позаздрити "Азов" та Третя штурмова узяті разом. Закон про мобілізацію... – тут я краще промовчу. Країна знову готується більше до травневих шашликів, аніж до російського наступу. Одне слово, ми все більше стаємо схожі на нашого ворога у версії "лайт". А це – шлях до поразки...

Ні, я далекий від думки, що все пропало. Як завжди в цьому житті, багато залежить від нас. Від кожного з нас і від нашого вміння обʼєднуватись у великі, складні та ефективні спільноти. Від нашої віри в перемогу. І спроможності наближати її усіма своїми вчинками та словами.

Мене наразі непокоїть, що ми робитимемо, якщо рейтинг Зеленського посиплеться, конституційний термін повноважень шостого Президента України завершиться – чи не розсиплеться українське суспільство, наче дитяча піраміда, з якої винули стрижень? Чи не впадемо у традиційну українську спокусу отаманських перегонів за гетьманською булавою. Перегонів без жодних правил, яким завжди лише аплодувала орда і в яких вона завжди перемагала?

Мене справді непокоїть, що робити, якщо влада робить помилку за помилкою, все менше і гірше чує суспільство, а отримати іншу в озорому майбутньому нам не світить? Бо будь-яка революція в перебігу війни – має надто високі шанси призвести до поразки.

Втім іноді це єдиний можливий вихід. Бо за словами одного видатного революціонера, який спочатку переміг, а потім програв найголовніші ставки у своєму житті: "Революцію, як і війну, люди не роблять залюбки. Відмінність однак полягає в тому, що на війні вирішальну роль грає примус; в революції примусу немає, якщо не брати до уваги примус обставин. Революції трапляються тоді, коли не залишається іншого шляху".

Я певен: інший шлях все ще остаточно не закритий. Ще можна почати радикальні зміни, покликані врятувати Україну, зверху. Президент ще має шанс мобілізувати націю власним прикладом та правильною кадровою політикою.

На жаль, цей шанс тане на очах, як минулорічний сніг...