"Червоні лінії" Росії і Заходу: чому метод "деескалації" не спрацює?

Геополітичні прагнення сучасної Росії побудовані на державній політиці панування через встановлення контролю або захоплення нових територій інших держав. Російська влада сприймає втрату колишніх республік СРСР з власної сфери впливу як перетин "червоних ліній" та продовжує жити імперіалістичним минулим.

Нижче розглянемо, що означають "червоні лінії" у міждержавних відносинах, які межі встановлює Москва та чому політика умиротворення агресора не принесе сталого миру.

Чого точно не хоче путінський режим?

У міжнародній дипломатії неодноразово можна було чути про "червоні лінії". Червоні лінії направлені на стримування противника за допомогою умовно встановленої межі, яку не варто порушувати, а перетинання встановленої межі передбачає наслідки. Частина експертів дотримується думки, що "червоних ліній" як таких у глобальній політиці насправді не існує.

Вважається, що вони встановлені тими суб’єктами міждержавних відносин, які не хочуть брати на себе відповідальність і вперто намагаються відвернутися від реальних проблем, а також досягти бажаних геополітичних змін шляхом сили. Хто найбільше встановлює червоних ліній, з яких вже доріжку можна встелити? Звісно – Росія. Вона активно використовує риторику шантажу в процесі встановлення меж свого "терпіння".

Вже минули усі ілюзії щодо нашого сусіда, а тому зафіксуємо відверто. Основна "червона лінія" Кремля – вільна та незалежна Україна. Згадаймо як Росія напередодні (грудень 2021 року) повномасштабного вторгнення сподівалась узгодити з США пропозиції щодо "гарантій безпеки". Вона хотіла змусити країни НАТО відмовитися від прийняття України в Альянс, а також "від будь-якої військової діяльності на території України".

Власники Кремля вважають територію Україною власною і членство в НАТО би означало назавжди втратити нашу країну зі своєї сфери впливу. Тому вони на той момент відкрито заявили, що Україна в НАТО – це "червона лінія". Кремль робить все можливе, щоб не допустити членства України в НАТО та ЄС, адже вбачає у цьому надійний захист української незалежності.

США звісно відкинула пропозиції Росії, адже НАТО, як нормальний союз, декларує "політику відкритих дверей". Тоді постало закономірне питання, як можна відмовити бажанню демократичної країни вступити в оборонний блок, якщо вона готова пройти весь шлях до сумісності з Альянсом?

Схоже на те, що Росія це прогнозувала і нині використовує тодішнє рішення США "не відмовитись" від України як додатковий аргумент початку військового вторгнення. У світлі переважаючих євроатлантичних настроїв громадян України Кремль хотів швидко встановити військовий контроль над Україною, повернути до влади проросійських політиків та продовжувати через них впливати на суспільно-політичні процеси.

Цікаво, що нещодавно Путін фактично визнав, що Росія завжди вкладалась в проросійських політиків в Україні, як механізм державної політики з контролю зовнішьополітичного курсу нашої країни.

Навіщо Кремлю риторика "червоних ліній"

Боротьба українського народу триває і Росія нав’язує все більше "червоних ліній", які переважно направлені на стримання країн Заходу від підтримки України для більш швидкої військової перемоги.

Кремль вже відкрито використовує як основу власної зовнішньої політики шантаж, ескалацію, обов'язкові глобальні ризики, зміну правил політичної поведінки. Путін навіть у промові перед вторгненням застеріг Захід від підтримки України, погрожуючи непередбачуваними наслідками.

Безпосередньо у період великої війни керівництво Росії постійно погрожує країнам Заходу, що постачання певного озброєння Україні означатиме порушення "червоних ліній". Так, наприклад, у жовтні 2022 року представник російського МЗС Алєксєй Поліщук заявив, що надання Україні США та іншими країнами сучасного важкого озброєння, далекобійної зброї чи потужних засобів ураження стане для Росії "червоною лінією". А країни, які наважаться це зробити, дипломат пригрозив вважати стороною конфлікту. Однак, Україна отримала величезну номенклатуру озброєння – ракети великої дальності, сучасну бронетехніку, літаки.

Інший приклад – це удари по тимчасово окупованому Криму. Україні обіцяли судний день, але Сили оборони як завдавали так і завдають ударів по військових об’єктам на окупованому півострові, включно з незаконною спорудою під назвою Кримський міст.

Кремль постійно переглядає свої "червоні лінії", при цьому сигналізуючи Заходу, що в Росії є "ще більш червоні лінії". Таке сказав російський дипломат Дмітрій Полянський, підкресливши наступне: "коли маєш справу з ядерною державою, такою як Росія, потрібно прораховувати всі можливості, якщо є бажання викликати дедалі більшу ескалацію".

Росія послідовно посилює ядерний шантаж та погрожує Третьою світовою у намаганні змусити західні демократії боятись "ескалації". Користуючись демократичністю країн Європи і, як наслідок, електоральною залежністю політиків, путінська влада намагається грати на суспільних настроях західних країн та зменшити постачання озброєння Україні.

З останніх прикладів можна пригадати, як Росія поширила запис розмови високопоставлених офіцерів Повітряних сил Німеччини, де йшлося про можливість передачі далекобійних ракет Taurus та підготовку українських військових до їх застосування. Також Кремль проводить пропагандистську кампанію проти Франції після заяв президента Емманюеля Макрона щодо гіпотетично можливої відправки західних військ в Україну.

Нав’язати чергові "червоні лінії" Заходу - основна задача Кремля, адже перспективи військового континенту в Україні та/або наявність у розпорядження українських військ ракет Taurus зменшать шанси Росії перемогти у війні. Тому рупори Кремля розгорнули масштабну інформаційну атаку, сподіваючись вселити страх у західну аудиторію.

Ефект "червоних ліній" та "стратегія невизначеності"

Практика показує, що "червоні лінії", про які Кремль постійно згадує є лише способом рефлексивного контролю для самостримання Заходу, позаяк постійне відсунення забаганок Москви лише девальвує серйозність російських погроз. Щоб виправдати російську неспроможність відповідати за свої слова, Путін казав, що удари по українській енергетичній системі і є російською відповіддю. Або, як це часто можна зустріти у зведеннях російської Міноборони після масованого обстрілу цивільної інфраструктури України – "російські війська здійснили удари "возмєздія".

Але, по суті, Москва на перетин "ліній" ніяк не реагує, оскільки всі неядерні засоби реагування давно вичерпані. Колишній міністр закордонних справ України Вадим Пристайко у програмі "Сила вибору" підкреслив, що Росія використовує гібридні методи, тому що у неї не вистачає сил для нормального протистояння із Заходом.

З іншої сторони не можна не помічати негативний ефект від так званих "червоних" ліній Кремля. Лише пригадаймо як довго просувається те чи інше військове рішення – передача танків, літаків, артилерії тощо. Захід витрачав зайвий час на аналіз "наслідків", даючи змогу росіянам добре укріпитись та побудувати декілька ліній оборони на тимчасово окупованих територіях.

Не можна сказати, що у Заходу не просинається апетит перетинати "кремлівські лінії", але, таке враження, що частина політиків живе в парадигмі холодної війни та сформували "деескалаційне крило". Насамперед це частина політичного істеблішменту Америки та Німеччини, які гальмують політичне запрошення нашої країни до НАТО, часто не можуть стати оперативним локомотивом прийняття стратегічних рішень та проявити максимальне лідерство. Хоча кількісно вищезазначені країни надали нам найбільше і це також не треба забувати.

Захід менше використовує риторику "червоних ліній" для Росії, позаяк це правові держави, які регулюють свою діяльність відповідно до міжнародних правил та не переслідують встановлення певних регуляторних меж, які вже окреслені у Статуті ООН та інших міждержавних угодах. Основну "червону лінію" Заходу путінський режим порушив коли розпочав повномасштабне вторгнення, відкрито порушивши територіальну цілісність суверенної держави.

Також ключове від чого Захід чітко та відкрито застеріг кремлівського лідера – це застосування ядерної або хімічної зброї, пригрозивши Росії більш серйозними наслідками. Натомість в інших випадках "деескалаційне крило" західних політиків часто формували "червоні лінії" самі для себе: "не надавати занадто багато зброї", "ніяким чином не стати стороною конфлікту", "не застосовувати надану Україні зброю по російській території" тощо.

З іншої сторони можна припустити, що нині формується інше крило політиків, які готові сміливішати та перетинати "червоні лінії" Кремля. Саме заяви Президента Франції про ймовірне скерування західних військ в Україну запустило важливий процес дискусій серед наших союзників. І хоча публічне обговорення іноземних військ в України затихло, але, як стверджує аналітична спільнота, ідея Макрона жива і продовжує шукати коаліцію сміливих держав.

Цим кроком частина західних політиків стирає "червону лінію" Кремля щодо присутності військ НАТО в Україні та створює для Кремля ефект "стратегічної невизначеності", за якою Москві тепер треба витрачати час та сили на аналіз межі західного втручання у війну. The Wall Street Journal зазначає, що стратегія представляє собою радикальний відхід від позиції "деескалації", якої адміністрація Байдена дотримувалася від початку війни. Натомість Франція хоче припинити транслювати залученість Заходу у війні, змусивши Кремль лише здогадуватися.

В контексті цього Україна має не менш ефективне формування системи противаг або власних "червоних ліній". Приміром, після закінчення Чорноморської угоди та попри погрози Росії обстрілювати кораблі, що прямують до українських портів, у вересні-жовтні 2023 року Україна відновила експорт сільськогосподарської продукції.

Росія масово обстрілювала портову інфраструктуру Одеси, але тоді в українському командуванні завили: "У цю гру можна грати вдвох". І справді, через низку військових успіхів на морі Україна відновила судноплавство Чорним морем, а згодом навіть контейнерні перевезення з портів Великої Одеси.

Іншим успішним прикладом можна назвати часткове знищення нафтопереробної галузі в Росії. Щонайменше в цьому році було атаковано 13 нафтопереробних заводів. Наслідки цих ударів для нафтопереробної галузі Росії важко недооцінити, адже, за різними оцінками, вони зачепили близько 12% потужності НПЗ. У певній мірі продовження ударів по НПЗ можуть створити систему стримувань для терористичного режиму, змусивши заплатити аналогічну ціну за удари по українській енергетиці.

Тож не потрібно боятися "червоних ліній" Кремля. Дотримання встановлених агресором меж свого "терпіння" лише підіграє намаганням Кремля переписати світовий порядок через силове втручання. Захід має керуватися військовою доцільністю, а не кількістю путінських ліній. Кремль не збирається йти шляхом деескалації. Агресор розуміє тільки мову сили, з ним не можна домовлятися, тому треба боротися.