Система, яку ми заслуговуємо

Ці міркування засновані на моєму дуже обмеженому вивченні світового й історичного досвіду протистояння сильних духом народів зовнішнім потужним агресорам.

1. Принципи побудови війська народом

Війна проти агресора має бути справою абсолютно усіх, незалежно від статі, віку і стану здоровʼя. Не мусить існувати повнолітніх громадян, і навіть підлітків, аж ніяк не зайнятих війною, крім розумово відсталих.

Безпосередньо воювати мають ті, хто для цього найбільше підходять за здібностями, фахом і мотивацією, ця справа має бути честю, а виконавці мусять бути найбільш поважними членами суспільства. Ті, хто вижив, та сімʼї тих, хто не вижив або був покалічений, мають отримати найвищий соціальний статус, незалежно від ступеню особистого внеску в перемогу. Хоча цей внесок має вимірюватися не втратами, а кількістю знищених загарбників, ризики життям і здоровʼям мають бути оцінені як вищі, у порівнянні із внесками іншого характеру (економічні, дипломатичні, інтелектуальні, фахові, педагогічні, законотворчі, тощо).

Суспільство має бути обʼєднаним єдиною метою під знаменами авторитетних воєначальників — лідерів нації, які не поступляться інтересами держави і своїх підлеглих бійців заради власних владних амбіцій, карʼєри, сімʼї і навіть своїм життям і здоровʼям.

Представники влади - чоловіки (а якщо ці представники влади є правоохоронцями, то й жінки) мають проходити військову службу, воюючи не менше одного року.

Будь-яке сприяння ворогу і перешкоджання армії, включаючи дискредитацію війська, панікерство та розповсюдження ворожої пропаганди, має завжди отримувати сувору і невідворотну відсіч. Поліцейська система має працювати проти зрадників і шпигунів в першу чергу. Викривачі мають щедро заохочуватись. Режим секретності має суворо контролюватись, особливо в галузі звʼязку і кібербезпеки.

Дрібні ненасильницькі правопорушення, крім корупційних, не мають відволікати сили і засоби спеціальних служб і поліції від основної мети — нищення окупантів і їхніх агентів. Порнографія, проституція, легкі наркотики мають бути декриміналізовані, а рештою дрібних правопорушень мають займатися стажери, нездатні воювати, за підтримки та сприяння цивільного населення. Останнє має отримати більше прав не на самосуд, але на самозахист.

Пропаганда має працювати інтенсивно весь час і таким чином, щоб викликати довіру населення і у громадян не складалося враження, мовляв від них щось приховують, включаючи поразки і втрати. Поточний наратив "віри в ЗСУ" мусить змінитися з перекладення на Сили Оборони України клопоту захисту нашої землі на бажання усіх цивільних брати пряму участь в цьому процесі. Віра в ЗСУ має полягати в тому, що ЗСУ (СОУ) є зоною комфорту для людини, де поважають її права і людську гідність, командири постійно дбають про тебе, а наш народ і союзники забезпечують усім необхідним, інструктори вчать як вижити, більш досвідчені товарищі завжди тебе прикриють в перестрілці, а у разі халепи наші безстрашні і професійні медики евакуюють тебе з поля боя і врятують тобі життя. Треба назавжди позбутися картинок про бідних, голодних, погано озброєних хлопчиків в мазуті і брудному пікселі, які мерзнуть в окопах і горять в танках (погану службу служать в цьому сенсі різноманітні фандрайзери, які використовують подібні меми для збору коштів). У нас військові, як мобілізовані, так і контрактники, сильні духом, гарно одягнені, нагодовані, мають сучасну зброю з усього світу, заможні, під час перепочинку на фронті мають гідні побутові умови, їздять у відпустки за кордон, проходять обучення в Європі, отримують якісну медичну допомогу і соціальне забезпечення. Треба навчити людей не боятися померти, бути пораненими чи покаліченими, виховати у всіх бажання якісно і холоднокровно помститися моральним уродам, ціль яких нас знищити або перетворити на занедбану колонію під московськими нуворішами і попами.

Підприємництво, особливо повʼязане з війною, крім державних контракторів, має отримати повну свободу і мінімальний контроль. Усі контролери мають служити в армії або обовʼязково відпрацьовувати певний час трудової повинності на оборону.

Правопорядок у війську має суворо підтримуватись бойовими командирами і спеціальними службами так, щоб жоден солдат і командир не уникнув покарання за боягузтво, малодушність, мародерство, корупцію і злодійство. Командири, винні у втратах, а також такі, що втратили авторитет більшості підлеглих, мають зміщуватись з посад, а замішані в корупції і здирництві невідворотно отримують кримінальне покарання.

Військові, які не вчиняють свавілля, мають бути недоторканими, а правила їхньої поведінки в суспільстві, в межах загальноприйнятої етики і моралі, не мусять бути дурними і забюрократизованими.

Правоохоронці, представники військової поліції, слідчі, прокурори, які ніколи не воювали, не мають права судити військових.

Ми мусимо досягнути єдності з усіма, хто не в однострої, щоб у випадкових поглядах на нас з боку перехожих відчувалася лише повага, а не тривога, жаль, огида або непорозуміння, щоб нас не сприймали як живий докор: чому я тут, а він там, і нам не спадали подібні думки у відповідь.

Це насправді був вступ до другої частини — про мобілізацію, якою вона має бути щоб ми перемогли і повернулись до миру і спокою. Я умисно не торкався тем військової стратегії, по-перше, тому що не вважаю себе експертом — будучи профі у вузьких питаннях, не маю системної воєнної освіти і не обізнаний більше пересічного офіцера з ситуацією на фронтах. А по-друге, я пишу про суспільство в цілому, як воно мало б, на мою (і безлічі інших військових) думку функціонувати під час війни, не обмежуючись примітивними емоціями про ситих мажорів-ухилянтів, дармоїдів депутатів та крадіїв-чиновників, які живуть власним життям, поки ми тут кров проливаємо.

Дописуйте в коментарях, якщо я щось упустив.

2. Принципи мобілізації - далі буде