"Загиблий син" — весь жах війни сконцентровано у цій фразі

Спокійний погляд, сліди від кисневої маски на обличчі. Немолодий пілот спускається на бетонку. У планшеті замість карти — фотографія льотчика в білому шоломі, але з чорною стрічкою у кутку. Хтось тихо вимовляє: "Злітав за Сергія"…

— Так, я зараз літаю за двох. Один бойовий виліт роблю за загиблого сина, один — за себе.

…Для старшого, Пархоменка Ігоря Валерійовича, полковника, повного лицаря ордену Богдана Хмельницького, війна розпочалася у 2014 році після майже 20 років служби у бригаді тактичної авіації. Випуск ще 1995 року Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків. Від курсанта до заступника командира бригади.

…З кінця червня 2014 року Ігор Пархоменко розпочав виконання бойових завдань у небі над Луганщиною та на Донбасі. Кожен політ міг виявитися польотом в один бік. Штурмовики літали під пильним ПВОшним супроводом противника, постійно викликаючи на себе роботу їхніх РЛС.

Успішно відпрацював 23 бойові вильоти.

На 24-му його літак збила ракета з території росії (установка "Панцир 1-С"). Ігор вижив, через шість днів його вивели бійці спецназу.

У 2019-му після закінчення Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба до бригади прийшов

його 21- річний син Сергій...

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Молодший, Пархоменко Сергій Ігорович, капітан, Герой України (посмертно).

Пішов у вічність 14 травня 2022 року в небі Запоріжжя.

Виконав 38 бойових завдань на штурмовику Су-25, під час яких знищив десятки ворожих танків, понад 50 бойових броньованих машин, 55 транспортних засобів, 20 цистерн з пальним та кількасот рашистських солдатів і офіцерів; врятував тисячі життів українців.

Вибір професії для льотчика в третьому поколінні очевидний. Дідусь та батько — військові авіатори, дитинство минуло на аеродромах, полігонах, у гарнізонах… Тож очікувано для всіх Сергій вирішив продовжити військову династію.

"Гідний син свого батька, він був ще й справжньою душею авіаційного підрозділу, командиром-лідером і просто чудовою людиною", — побратими Пархоменка молодшого.

Оскільки на Харківщині, звідки родом Сергій, тривали бойові дії, в останню путь Героя провели у Вінниці, столиці військової авіації України.

Навічно 24...

В той день, два роки тому, в небі кружляли літаки побратимів, та найбільше вражали не вони, а маленьке немовля, яке дбайливо колисали рідні та побратими Героя України…

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Старший Пархоменко:

— Звісно, від самого приходу Сергійка до бригади відстежував, як він проходить курс бойової підготовки, але ніколи не втручався у його льотну роботу. Це принципова позиція: він повинен був вчитися сам, у нього був свій інструктор.

Отже, я через 26 років служби перейшов з бригади до ХНУПС старшим інспектором-льотчиком. Залишився на своїх Су-25-х, при польотах.

Були пропозиції від командування перевестися на вищі посади, але я не уявляю службу там, де немає кабіни літака. Тому залишився при аеродромі, продовжував виконувати польоти в одному небі із сином, виконуючи обов’язки інструктора з підготовки курсантського складу та льотного складу бригади.

Про події лютого 2022 року та перші місяці повномасштабної війни Ігор згадує так:

— З Сергієм напередодні ми літали разом в льотній зміні. Усі були готові, звичайно... 24-го лютого мій перший дзвінок був синові, але той уже не брав слухавку... Вони займалися виведенням техніки, і йому було не до розмов. Я, звісно, дуже переживав за сина, і пишаюся тим, що він не просто впорався, а на всі 5 балів, бо не втратили жодного літака.

Пам’ятаю, як, виконуючи обов’язки старшого оперативної групи, на одному з оперативних аеродромів мав відправити пару на бойове завдання. Мав прийняти рішення, кого відправити. Я поводився не як командир, а скоріше, як просто товариш. Прийшов до кімнати і запитав: "Хлопці, хто полетить?" На що мій син зголосився миттєво. Це були перші числа березня 2022 року. Я не знав, як реагувати, але намагався не подавати виду. У сина був досвідчений ведучий, старший товариш, але ситуативно склалося так, що ведучим на це бойове завдання став мій Сергій. Після прильоту він, усміхаючись, запитував: "Тату, я тепер можу отримати допуск ведучого?"

Пам’ятаю, як в березні ми з ним в укритті вдвох пережили ракетну атаку на аеродром. У той день в Сергія народився син, якого він так ніколи й не побачив...

…Ігор Валерійович ще півтора місяця служив інструктором на одному з аеродромів, вчив льотчиків, відправляв їх на фронт, а сам залишався і готував наступну групу. Отримавши допуск до бойової роботи, старший Пархоменко почав літати в одній ескадрильї із сином. У тій ескадрильї, яку вони називають не інакше як "льотною родиною".

— Думаю, Бог мені допоміг з бойовою роботою, останні 11 днів життя сина я виконував бойові завдання десь поряд із ним... Хоча, ми з Сергієм жодного разу не літали в одній парі. Зрозуміло чому — не дай Боже, когось із двох збивають, як повертатися іншому? У тому своєму останньому бойовому вильоті син був веденим в парі зі своїм однокашником, Олексієм. Два однокашники — молоді хлопці, на долю яких випала війна...

— Я поїхав, поховав сина, і повернувся після 40 днів… Як мені сказали, мушу навчитися літати тепер зі своїм болем. Я навчився... Повернувся на аеродром виконувати бойові завдання поруч з такими самими льотчиками, як мій син. Вони всі за віком майже однакові, але дуже швидко виросли всі ці хлопчики, сильно змінилися, на моїх очах стали справжніми чоловіками. Як у відомому фільмі "У бій ідуть самі "старі" — молоді хлопці швидко дорослішають, але в нашому реальному "фільмі" в бій пішли майже одні молоді. По суті, вони всі мої діти за віком. Тому поїхати від них я просто не можу, не маю на це морального права.

Буває, я щодня виконую два вильоти, але таких днів, на жаль, небагато. Коли ховав сина, ми тоді усі прощалися, а я сказав: "Хлопці, якщо ви мені дозволите, я повернуся і літатиму". Принцип був один: чим більше я літаю, тим менше літають вони - молодь потрібно зберегти по максимуму.

Вони кожен виліт ризикують, але хлопці такі, що за кожен бойовий виліт борються. Не дай Боже, хто полетить не за чергою, всі ображаються. Це наша родина. Я тоді так сказав: "Сину, ти для мене не загинув, ти живий, ти літатимеш і будеш у бойовій сім’ї продовжувати виконувати завдання. Якщо я роблю в день один виліт, — це твій. Якщо в цей день я роблю другий, то це вже за себе". Для мене важливо враховувати "синові" польоти, свої я не рахую. У мене постійно його фото у планшеті. Тож у польоті ми завжди разом, він мій ангел-охоронець.

... На сьогодні у молодшого Пархоменка вже понад 300 бойових вильотів…

ЧЕСТЬ

Використані матеріали:

https://armyinform.com.ua/.../ya-litayu-za-dvoh-odyn.../

Світлини з архіву Ігоря Валерійовича