Презумпція винуватості не дасть створити "економічне диво" в Україні

Усі, хто регулярно бував у наших західних сусідів в ті часи, коли вони (як зараз Україна) були асоційованими членами ЄС та мали зону вільної торгівлі з найбільшим ринком світу, поверталися глибоко враженими темпами зростання і змін. Життя там покращувалося просто наочно. І недарма: їхні темпи економічного зростання у той період становили, в середньому, 11% у доларовому вимірі. Не в останню чергу, а подекуди і насамперед, через прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які зросли втричі як частка у ВВП після набуття асоційованого членства. Чому ж цього не сталося в Україні?

Перша причина на поверхні: російська агресія, яка розпочалася одночасно з підписанням Угоди про асоціацію, і, ймовірно, мала на меті завадити, серед іншого, і притоку ПІІ. Дійсно, мало є інвесторів, які хотіли б ризикувати втратити своє підприємство через удар російської ракети. Хоча, насправді, на той момент повномасштабна війна здавалася не дуже вірогідною, тому цей фактор посідав другорядне місце в опитуваннях діючих та потенційних іноземних інвесторів щодо перешкод для інвестування. На першому, з великим відривом, був брак верховенства права.

Дійсно, розрив між "новими членами ЄС" та Україною у цьому показнику вражаючий, і тільки зростає (див. графік). Між тим, без верховенства права – тобто, системи обмежень на особисту владу, яка складається не тільки з судів, але й багатьох інших інститутів та принципів – неможливий дієвий захист прав власності. А без нього шанси втратити її від дій рейдерів (що часто користуються послугами державних службовців та суддів), або втратити значну частину доходів на користь здирників при погонах навіть зараз цілком співставні з військовими ризиками поза зоною активних бойових дій.

Індекс верховенства права (Світові індикатори врядування) в Україні та низці краї для порівняння

Джерело: https://databank.worldbank.org/

Але чому все так погано? Україна ж – ніби то цивілізована країна, з такою-сякою демократією, усіма атрибутами правової держави, та по-більшості гармонізованим з Європою законодавством. Чого ж не вистачає?

Візьмемо для прикладу один з засадничих принципів верховенства права: презумпцію невинуватості. Цей принцип, серед іншого, робить дискрецію представників держави інструментом здорового глузду та гнучкості. Без нього дискреційні повноваження йдуть на шкоду, бо дозволяють ту саму необмежену владу, яку верховенство права має обмежувати. З ним такі повноваження мають, теоретично, працювати тільки на користь громадян – саме тому недостатньо обізнані західні радники не розуміють, коли вітчизняний бізнес скаржиться на дискрецію податківців та інших перевіряючих. Але відповідь таких радників "так закріпіть його законом" викликає тільки похмуру усмішку…

Адже формально і зараз згідно Статті 62 Конституції "Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину". У Податковому кодексі, який теж писався, ніби то, "за кращими європейськими зразками", серед принцпів, на яких ґрунтується податкове законодавство України є п. 4.1.4. "презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу".

Але з Російської імперії, а згодом совка, до нас дійшло прислів’я: "законы пишутся для дураков". В реальному житті, якщо є бажання "подоїти" бізнес, або, ще гірше, замовлення від рейдерів чи високого начальства, законами і, навіть, нормами Конституції разом з закладеними до них високими принципами податківці та правоохоронці успішно нехтують, і це знають на собі усі, кому доводиться постійно мати справу з податковою. Чого варта одна тільки СМКОР, де податкові накладні блокуються автоматично, а підприємство має довести свою добросовісність – і то на розсуд податківців. Або неофіційно сплатити певний відсоток і отримати розблокування, навіть якщо за операцією дійсно стоїть "скрутка" - адже "ризик-орієнтована система" використовується для чого завгодно, тільки не для розслідувань підозрілих випадків. Авжеж, можна і на себе самих, або "дуже поважних людей" вийти… Ще гірше з податком на прибуток підприємств, яким, на практиці, взагалі можна маніпулювати як завгодно, в обидва боки – давно пора замінити його податком на виведений капітал, який такої можливості не надає.

Проте, це далеко не обмежується адмініструванням ПДВ та ПнП. Навіть у такий, здавалося б, простій сфері як видобуток корисних копалин, де усе, ніби то, чітко і зрозуміло, податківці та "правоохоронці" змогли (мабуть, дуже треба було) знайти лазівку. Ось дуже промовистий приклад, але спочатку кілька технічних деталей.

Полтавський ГЗК компанії Ferrexpo видобуває, як йому і належить, залізну руду. Проте, кінцевим продуктом є окатки, які містять 2/3 і більше заліза – тільки у такому вигляді сировина стає придатною для новітніх, екологічно чистих, методів виплавки сталі. Між тим, у тих брилах, які вигрібає з кар’єру ківш екскаватора заліза тільки близько 30% - решта є "пустою породою" з точки зору металургії: так влаштований сам мінерал. Відповідно, комбінат називається "гірничо-збагачувальним", бо окрім власне видобутку має виробництво з відділення "пустої породи" від металургійної сировини. Виходить, що більшість видобутого – це відходи, під які треба відводити ще додаткові землі, де утворюватимуться терикони, як на Донбасі? Але, на щастя, такий "нефракційний відсів" можна застосовувати як наповнювач до асфальту та бетону. До того ж, не треба спеціально видобувати щебінь, додатково псуючи природу.

Ощадлива, екологічна технологія, скажете Ви – і будете цілком праві. Саме таку було закладено ще пів-сторіччя тому при будівництві комбінату. Але, як виявляється, совкові інженери та планувальники виявилися дбайливішими за сучасних податківців. Ті не мали нічого проти такої технології аж до осені минулого року, коли, раптом, виявилося, що відсів – це, буцімто, окремий від корисних копалин, і комбінат усі роки незалежності його "видобував". Було зареєстровано 2 кримінальні справи, нараховано астрономічні суми нібито збитків бюджету – 400 мільйонів і 157 млрд. грн., голову правління ГЗК ув’язнено до СІЗО з так само астрономічною сумою застави в 1 млрд. грн., а комбінату – заарештовано і заборонено використання понад 2300 вагонів, що знаходилися у його власності., - весь парк, більшість із них ніколи не були задіяні у перевезеннях відсіву. Загальні збитки підприємства від цього рішення за трохи більше, ніж півроку, сягнули 100 млн гривень. І хоча комбінату в суді вдалося розблокувати використання вагонів, але слідчі Державного бюро розслідувань знову намагаються це заборонити.

З позицій здорового глузду, комбінат правий, і його дії в цьому питанні йдуть тільки на користь суспільству. З позиції презумпції невинуватості, має місце неоднозначний випадок, який, згідно згаданого п. 4.1.4. передбачає правомірність рішення платника податку. Отже, добросовісний податківець або прокурор мав би від початку ухвалити рішення (застосувати свою дискрецію) на користь платника податків – але ні, навпаки… Замість цього маємо карні справи, 38 днів у СІЗО, тощо. І коли ці справи передбачувано розсиплються у суді, якщо не першої інстанції, то у Верховному, або ЕСПЛ, то ніхто не понесе відповідальності за перешкоджання підприємницькій діяльності. Якщо і ставити питання про додаткову ліцензію та рентну плату за ніби то видобуток пустої породи (що нелогічно – бо ця порода є частиною руди, видобуток якої вже оподатковується), то це має вирішуватися на рівні законодавства, яке не має зворотної сили. І у будь-якому разі нічим не завинили вагони, які ніколи не перевозили відсів.

Насправді, з точки зору українського оглядача, справа дуже зрозуміла та звичайна: головним акціонером Ferrexpo є Костянтин Жеваго (хоча наразі йому належить менше 50% акцій). А він має доволі неоднозначну історію з банком, за яку оголошений в розшук – щоправда, Франція, де він переховується, не дала дозвіл на його видачу через побоювання, що переслідування має політичні мотиви. Так це чи ні – не нам судити, але ж, знову-таки, якщо дивитися на цю історію очима цивілізованої людини, у якої верховенство права в крові, то юридична особа (і Ferrexpo не виняток) є відокремленою: вона не відповідає за гріхи своїх акціонерів, і навпаки. Але західна людина розуміє формальні закони і не розуміє слова "наїзд", а коли починає розуміти, то, як правило, втікає з такого прОклятого місця де наїзд може статися, разом із своїми капіталами. Або просто не приходить туди.

Щоправда, довгий час наявність справжнього іноземного власника (або акціонерів з відчутними частками капіталу) частково слугувала захистом від подібних наїздів. До прикладу, за часів Януковича Арселор Міттал Кривий Ріг роками не отримував відшкодування ПДВ. Нагадаю, що це був єдиний зразок "реприватизації": приватизований незадовго до Помаранчевої революції на користь консорціуму Ріната Ахметова та Віктора Пінчука (на той час – зятя діючого президента Кучми) за приблизно 800 млн. дол.. комбінат перепродали на відкритому конкурсі міжнародній компанії за майже 6 млрд. дол.. Відповідно, коли влада змінилася, колишні власники захотіли цю операцію "переграти", "віджати" підприємство, і, кажуть, пропонували його власникам ті самі 800 млн. чи менше відступного, тим часом, руками держави, створюючи нестерпні умови для роботи компанії. Але втрутився уряд Франції де зареєстрована материнська компанія, і олігархам довелося відступити.

У 90-ті та 2000-ні багато вітчизняних підприємств шукали собі такий вид захисту (американський професор з українським корінням Станіслав Маркус написав навіть цілу книжку про це). Зокрема, Жеваго свого часу став першим, хто вивів свій головний актив – Ferrexpo – на ІРО, перетворивши його на міжнародну компанію із справжніми іноземними акціонерами. Проте, як виявляється, навіть це вже не працює, коли верховенство права підміняють презумпцією винуватості…

Звідки ж така ситуація виникла? Історично – якщо коротко, то з московитського "холопьев своих мы казнить и миловать вольны" (детальніше – тут). Але просто зараз вона відтворюється повсякчасно через освіту, яка з юності прищеплює майбутнім правоохоронцям, податківцям та іншим представникам держави ставлення до підприємців як до "дійної корови": мовляв, держава – це головне, і вона "дозволяє" бізнес, бо він подекуди приносить суспільству користь. Але насправді підприємці – хитрі та жадібні, вони працюють на себе, а задача податківців та інших – витрусити з них якнайбільше, не забуваючи і про себе улюблених. Якщо подивитися ще глибше, то подібне ставлення притаманне дуже багатьом нашим співгромадянам, від яких до держави надходить запит на ще більші утиски бізнесу, а не на захист прав власності та закону. Це саме те, чого у наших західних сусідів не було.

На тлі цього, питання "чи прийдуть масові ПІІ до України так, як вони свого часу прийшли до країн ЦСЄ та Балтії, а згодом – і Балкан" - на жаль, риторичне. Допоки Україна не спроможеться радикально змінити корпоративну культуру правоохоронних та контрольних органів, запровадивши верховенство права, зокрема презумпцію невинуватості, не на папері, а в реальному житті, нам годі чекати на повторення "економічного дива" Польщі та інших нових членів ЄС. Саме з європейських принципів та якості інституцій, а не обтяжливих та дискреційних норм має розпочинатися гармонізація. А поки що іноземним акціонерам українських компаній є багато чого розповісти своїм колегам…