Коли закінчиться війна?

Війна у сучасному світі – це остання з можливих опцій політики. Воювати слід, коли просто немає іншого виходу. Коли відмовившись тримати удар, отримаєш і війну і ганьбу, а точніше – ганебну окупацію.

Втім воюючи, завжди слід памʼятати, що війна для миру, а не мир для війни. Будь-який мудрий та далекоглядний державець воліє вивести свою країну з війни з найменшими втратами і на найбільш прийнятних умовах.

Харизматичний максималіст Наполеон врешті-решт програв свою війну, хоча виграв безліч баталій. Прагматик Маннергейм свою війну виграв, хоча і втратив 11% фінської території. Проте зберіг фінську державу.

Картинка, яка закарбована у нас в головах з часів Другої світової, в якій війна закінчується повною та безумовною капітуляцією агресора, – історичний виняток, а не правило. Абсолютна більшість війн завершувалась за столом перемовин. І рідко, вкрай рідко, умови миру були справедливими. Радше вони фіксували новий баланс сил на певному фронтирі.

У нас є приблизно півроку, аби завершити поточну фазу війни із росією. Пауза у віні нам потрібна не менше, а напевно більше за путіна. Бо я глибоко переконаний, що за цієї влади, з такою неефективною організацією держави, з розʼїденою корупцією державними органами, з повною залежністю від західної зброї та західних фінансів, – в такому контексті від продовження війни Україна програє більше, аніж росія.

Достатньо кількох прикладів. Наразі рфія, згідно з аналізом консалтингової компанії Bain & Company, втричі швидше та вчетверо дешевше виробляє артилерійські снаряди порівняно з США та Європою. Цього року росія планує виробити 4,5 млн. артилерійських стрілен вартістю бл. $1000 кожен, в той час як середня вартість снарядів, які виробляються в Європі та США, становить близько 4 тисяч доларів, хоча в деяких випадках їх вартість може становити понад 5 тисяч доларів за одиницю.

І сюди не входять жахливі КАБи, виробництво яких набирає обертів у росії, та некеровані авіабомби, а також крилаті та балістичні ракети, які руйнують українську інфраструктуру в глибокому тилу.

Другий приклад. Згідно з оцінками директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Омельченка, "на сьогодні в Україні зруйновані, пошкоджені або окуповані понад 70% усієї електрогенерації". І поки у нас немає і в озорому майбутньому не передбачається непробивної системи ППО/ПРО, який би гарантував, що не буде знищено більше. Як ми переживемо наступну зиму – питання відкрите.

Ще один приклад. "Понад 25% дітей, які нині перебувають в Україні, позбавлені можливості повноцінно навчатися через воєнні дії та регулярні ракетні обстріли з боку Росії", згідно з інформацією Інституті освітньої аналітики. Ще 2021 році очільник ООН Антоніу Гутерреш попереджав, що перехід навчання в онлайн, який спричинила пандемія, може обернутись "катастрофою цілого покоління". Для України, де діти позбавлені нормального офлайн навчання за партами вже чотири роки, ця катастрофа, на жаль, вже стала доконаним фактом.

Ми справді бʼємося як леви. Наші захисники творять на фронті справжні чуда. Але війна вдовгу – це завжди про арифметику, а не про героїзм. А арифметика, на жаль, не на нашу користь. Вермахт, безумовно найкраща та найдосконаліша воєнна машина 1940-х років, програв союзникам (і насамперед СРСР), бо не мав стільки людей, озброєння та інших ресурсів.

4 млн. снарядів, які росія виробить цього року, дозволять їй випускати по українських позиціях приблизно 10 тис. снарядів на день. Навіть якщо 100 ворожих снарядів вбиватимуть лише одного українця, це 100 людей на день, або 36,5 тис. на рік. Це не рахуючи 200 тис. некерованих авіабомб і тисяч КАБів... Плюс дрони та всі види ракет, які має у своєму розпорядженні мордор. Навіть не згадую тут про втрати від ворожої "стірлкотні"...

Час подивитися правді в очі. За останні півтора роки фронт забуксував. В абсолютному значенні ми втратили на кілька сотень квадратних кілометрів української території більше, аніж відвоювали. У відсотковому значенні це десяті відсотка. Тобто ми навчились стримувати орду, але – на превеликий жаль – наразі не маємо сил та засобів, аби звільнити наші окуповані (сподіваюсь, тимчасово) землі. І з огляду на динаміку мобілізації, постачання та виробництва озброєнь та боєприпасів, час грає проти нас.

За півроку в США відбудуться президентські вибори. Після яких, у разі перемоги Байдена, допомога Україні триватиме, але поступово стагнуватиме, а отже шанси на перелом у війні – мінімальні. У разі перемоги Трампа на нас чекає повна невизначеність. Але навряд чи бізнес-прагматик та ізоляціоніст Трамп захоче і зможе переломити хід війни в Україні. Отже наступної зими, після президентських виборів у США, наша переговорна позиція стане лише слабшою, якщо не катастрофічною.

Тому на заморозку війни треба виходити вже цієї осені. Максимально скориставшись результатами мобілізації та щедрим пакетом американської збройної допомоги. Вирівнявши ситуацію на фронті (чи радше на фронтах), де ми наразі відступаємо.

Для цього геть не обовʼязково підписувати з путіним принизливий мир чи визнавати окуповані території законною частиною рфії. Корейська угода про перемирʼя діє досі...

Аби перемогти Україні потрібно перетворитись на європейський Ізраїль – мобілізовану націю, в якої постійними залишаються тільки національні інтереси. Партнери і союзники можуть змінюватись. Вдосконалити конституційну архітектуру. Створити ефективну державну машину. Запровадити тотальний військовий обовʼязок. Розпеченим залізом випалити корупцію з державного апарату. Одне слово, навчитися жити під дамокловим мечем російського нападу, який може трапитись будь-коли.

На жаль, цей президент і ця влада, просто неспроможні на такі перетворення. Вони вистояли у час, коли світ ховав Україну. За це їм честь і хвала та вічна шана у підручниках історії. Але тепер креативщики, імпровізатори (а також схематозники) мають поступитись місцем архітекторам, конструкторам та інженерам державності. Залізні яйця (чи якщо завгодно, залізна воля) – недостатня передумова перемоги у цій війні. Перемогти ми можемо тільки кардинально змінивши систему, змінивши самих себе. А на це нинішні керманичі України неспроможні. На жаль...

Тому нам вкрай потрібна пауза у війні, аби змінити владу, змінити систему, змінити Україну та нарешті належним чином підготуватись до наступних раундів безкінечного двобою з росією, а не до травневих шашликів...

У противному разі Україна стане схожою на Серебрянський ліс (на фото), який є свідком неймовірного українського героїзму та військової майстерності. Але від якого майже нічого не залишилось.