За яких умов перемир'я буде виправданим

Напередодні Швейцарського мирного саміту в Україні пішла дискусія щодо необхідності та досяжності цього якщо не миру, то заморожування бойових дій. Що є природним. Зокрема, два моїх добрих товариша, Геннадій Друзенко і Олесь Доній виступили з відносно контроверсійними публікаціями на цю тему.

Змушений у цьому диспуті зайняти позицію ребе з анекдоту, який каже подружжю, що свариться: і ти, Абрам, правий, і ти Сара, права. Тут підходить умовний Арестович і заявляє: але ж так не буває, щоб обидва праві! А ребе: і ти теж правий, Олексію...

Так, Друзенко безумовно вірно констатує, що Україна вже майже не здатна витримувати напруження і втрати війни. І якщо вона буде тривати в тому ж форматі, який нав’язала росія, тобто, війна на виснаження, Захід буде постійно запізнюватися, а ворог потроху, з величезними втратами, але просуватиметься вперед, то України не стане. Тому Україні конче потрібна пауза у бойових діях для накопичення сил та ресурсів.

Хоча, як на мене, зовсім не факт, що країна зможе ефективно переозброїтися і мобілізуватися за тієї влади, що й привела до критичної ситуації, що склалася.

А Доній правильно звертає увагу на те, що на сьогодні Кремль на чолі с путіним не має жодних серйозних стимулів для заморожування бойових дій. Бо в нього все гаразд: раби не бунтують, а гинуть на фронті, вже 76% економіки працює на війну, грошей вистачає, суспільство підтримує агресію. По всяк випадок путін готує собі найзахищений бункер на Алтаї, де, як він він сподівається, зможе пережити навіть навіть обмін ядерними ударами. І тоді він, моль бліда, разом з Богом і ангелами апокаліпсису буде судити живих і мертвих...

Тобто, за Донієм, війна триватиме, доки живий путін, а він протягне ще років з десять — довше, ніж знекровлена Україна.

Таким чином, згідно аналізу шановних експертів, все виглядає близьким до героїчного, але фатального фіналу. Бо серйозно сподіватися на те, що країни НАТО вступлять у пряме зіткнення з недоімперію за долю України, можуть тільки ті, хто вірить, що підвищення тарифів допоможе відновленню зруйнованої енергетики.

Тому вихід полягає у тому, щоб вийти на навий рівень, бо на цьому рівні однозначно програємо більш ресурсному ворогові. Нам треба повністю міняти систему влади, а не персоналії у ній. Тільки нова система суспільних відносин дозволить нам позбавитися тих вад, які не дають перемагати.

Мова про кричущий непрофесіоналізм влади — у всьому, що стосується війни: виробництва зброї, мобілізації, створення захисних споруд, комунікації з партнерами. Плюс цинічна недоброчесність посадовців на всіх державних рівнях на додаток.

Тільки тотальне перезавантаження держави здатне відновити у суспільстві згаслу віру у справедливість, повернути хоча б частину змушених переселенців і почати поповнювати ЗСУ мотивованими бійцями. Тільки це допоможе уникнути абсурду, коли офіційний дозвіл на виробництво озброєння в Україні треба чекати більше року, якщо не взяти чиновника «у долю». Коли закупівлею зброї у нас фактично рулять дві фахівчині — одна з «Укрзалізниці», друга — з «Укренерго», які у свої структурах так натендерилі, що їх довелося ховати від правоохоронців у МО.

Припинення бойових дій на будь-яких умовах має сенс виключно за умов тотального очищення влади і залучення спеціалістів, які знають, що і як треба. Все інше — лише продовження болісної агонії.

Мені обов’язково закинуть, що ОП якомога довше не буде дозволяти в країні навіть звичайні вибори, що ж мріяти про зміну системи влади, яка, вочевидь, передбачає нову Конституції України і так далі. І ці опоненти теж праві, як Абрам з Сарою. Але необхідно, щоб ідея перезавантаження країни як єдиний спосіб її порятунку, стала провідною у нашому суспільстві. Щоб її стали розуміти і підтримувати і на фронті, і у тилу. Тоді обов’язково знайдеться достатньо легітимний механізм імплементації всіх необхідних напрацювань у життя. До речі, ці розробки існують і чекають свого часу. А не буде цього — буде суцільна агресивна недоімперія замість України.

Ми у ситуації, коли потрібні екстраординарні рішення. Зараз або ніколи. Бо іншої можливості нам, швидше за все, не дадуть. За нашого життя, принаймні.