Історична перемога України в Страсбурзі

Опубліковане 25 червня Європейським судом з прав людини рішення у справі проти росії щодо Криму безперечно є переможним та історичним.

Абсолютну більшість вимог України Суд задовольнив та визнав наявність не просто порушень прав людини, а саме системної практики агресора щодо таких порушень, яка послідовно тривала з лютого 2014 року щонайменш до вересня 2022 року, коли Євросуд припинив свою юрисдикцію стосовно рф.

Серед іншого Євросуд встановив щодо поданих у 2014-2015 роках заяв, що рф порушувало у Криму право на життя, через адміністративну практику насильницьких зникнень і відсутності їх ефективного розслідування. Суд констатував практику рф жорстокого поводження з українськими військовослужбовцями, етнічними українцями та кримськими татарами, а також із журналістами.

Євросуд встановив порушення права на свободу у зв’язку з адміністративною практикою негласного тримання під вартою без зв’язку з зовнішнім світом українських військовослужбовців, етнічних українців і кримських татар, а також журналістів, та що мало місце порушення права на приватність через адміністративну практику свавільних рейдів та обшуків у приватних помешканнях.

Євросуд костатував порушення свободи совісті у зв’язку з адміністративною практикою переслідування та залякування релігійних лідерів, "які не сповідують російську православну віру (зокрема, українських православних священиків та імамів)", свавільних рейдів на місця богослужіння та конфіскація релігійного майна, та що мало місце порушення свободу слова у зв’язку з адміністративною практикою придушення "неросійських ЗМІ", включаючи закриття українських і кримськотатарських телевізійних станцій.

Євросуд постановив, що мало місце порушення свободи зібрань у зв’язку з адміністративною практикою "заборони публічних зібрань і проявів підтримки України чи кримськотатарської громади", а також залякування та свавільного затримання організаторів демонстрацій. Євросуд констатував що мало місце порушення права на власність через адміністративну практику експропріації без компенсації власності цивільних осіб і приватних підприємств; та що мало місце порушення права на освіту через адміністративну практику придушення української мови в школах і переслідування україномовних дітей у школі;.

Суд визначив, що так звані "суди" окупантів в Криму не можна вважати "встановленими законом" у значенні Євроконвенції, тобто підкреслив їх завіждому нікчемність та констатував, що агресор порушив право на приватність через адміністративну практику відсутності ефективної системи відмови від "російського громадянства".

Також, й це вкрай важливо, Євросуд постановив, що агресор порушив заборону дискримінації щодо цілої групи прав людини через адміністративну практику нападів на кримських татар, тим самим істотно підкорегувавши доволі резонасне саме у кримськотатарському вимірі січневе рішення Міжнародного суду ООН.

Чому наявна така фундаментальна різниця між рішеннями Страсбургу та Гааги? Справа не у суддях чи "поганому міжнародному праві", а у кадровому питанні та в аспектах інституційності та сталості державних структур.

Бо з 2014-2015 років команда фахівців Мінюсту у цій справі лише розширювалася та розросталася, працювала вона, на відміну від, керуючись саме державними інтересами України, а не освоєнням мільйонів на "іноземних юридичних радниках".

Дуже добре пам'ятаю, з якою напругою вдалося вибити у 2015 році рішення про утворення окремого підрозділу, який би обіймався у Мінюсті саме міждержавними скаргами та чого мені надалі було варте це політичне рішення Банкової "через голови" безцінних "кулявлобів".

Втім історія вміє ставити крапки над Ї.

Вітаю усіх причетних.

А усім причетним до спроб дискредитації України у цій справі можу поки сказати лише одне: для вас, нешановні антисеміти та поціновувачі качки по-пекінськи, все тільки починається.