Конституція політичного романтизму

Все менше залишається при здоровому глузді тих, хто знає, як створювалася Конституція України, і — головне — чому її створено саме такою, якою є.

Тому слухайте, любі хлопчики й дівчатка, я розповім, як воно було насправді.

В це майже неможливо повірити, але в ті давні темні, але романтичні часі — наприкінці минулого сторіччя — в Україні була геть інша система влади. Депутатом Верховної Ради можна було обратися без грошей: достатньо було знайти тих, хто готовий тебе підтримувати, виступити на декількох мітингах, розповсюдити декілька тисяч листівок, бо працювала чиста мажоритарка — і ти вже під куполом.

Але для цього треба було мати освіту, успішну біографію, вміти переконувати людей, мати власне бачення майбутнього України. Тоді депутатам не доплачували кожного місяця тисячі доларів у конвертах, звісно, були певні оборудки, але це не було системою і сенсом депутатства. Сенсом було побудувати країну, у який би жилося краще, ніж у СРСР.

З іншого боку, і у виконавчу владу тоді теж не можна було потрапити з вулиці. Знов таки, потрібен був профільний досвід роботи, авторитет, реальний професіоналізм.

Тому у ті часи у владі було багато яскравих особистостей, багато різних аргументованих точок зору на стратегію розвитку країни. Відбувалися запеклі — публічні і непублічні — дискусії. Верховна Рада не була підрозділом при департаменті внутрішньої політики ОП, вона жорстко опонувала президенту України. І Кабмін не був таким саме підрозділом при ОП з питань розпилу бюджету.

Тобто, президент Україні зі своїм офісом (адміністрацією), Верховна Рада з депутатами і Кабмін з урядовцями були самостійними реальними центрами влади, які постійно конкурували між собою.

І спочатку Конституційний Договір як перший крок, а потім і Конституція України були потрібні, в першу чергу, щоб унормувати цю конкуренцію між наявними гілками влади і не розірвати країну на шматки. Тобто, треба було зафіксувати політичний розклад і співвідношення сил і повноважень, які склалися на 1996 рік.

Відповідно, у Конституції зафіксовано, наприклад, два центри виконавчої влади — президент і уряд, як існувало на той час, хоча одного цілком достатньо. І таких рудиментів у Конституції більш, ніж потрібно.

А оскільки у Раді було повно політичних романтиків, які щиро вірили, що проголошена незалежність сама по собі надасть шаленого поштовху економіці, то вони внесли у текст Конституції багато положень, які були перевагами радянської системи — безоплатні медицину, освіту, соціальні гарантії — на що ні тоді, ні зараз грошей нема.

Саме з цієї політичної наївності у Конституції Україна практично нема відповідальності за її порушення: її просто оголосили законом прямої дії і все. А механізмів покарання за порушення не прописали, бо з ними Конституція виглядала б не настільки демократичною (як це Конституцію можна порушувати — це ж святе?!). І саме ця безвідповідальність нашої влади за свої дії і бездіяльність, яка розповсюдилась з Конституції до законодавства, і є одним зі головних стримуючих факторів реального українського народовладдя.

В результаті маємо один з найкращих у світи текстів Конституції. Яка не працює і постійно порушується спочатку можновладцями, а потім і всіма громадянами. Бо громадяни не вважають її своєю, вони фактично не брали участі у її створенні — це була внутрішня справа тодішніх політичних еліт.

Цей чудовий приклад політичного романтизму своє оджив. Війна його остаточно добила — конституційні свободи відкинуті, конституційний обов’язок захищати країну перетворився у примус і насильство.

В новому Основному Законі треба залишати максимум із можливих прав, свобод і соціальних гарантій громадян України, але спрощувати систему влади і додавати жорсткі механізми забезпечення цих прав, свобод і гарантій.

Так що наша фантастична у всіх сенсах Конституція померла, любі хлопчики й дівчатка. Ми всі разом її поховали. Але «Хай живе нова Конституція України!» проголосити поки не можна. Бо стару ми переросли, а до нової — ще не доросли.

Всіх зі святом! І вибачте за несвятковий текст.