Конституція України. Епітафія

Колись мій вчитель проф. Девід Вільямс вчив нас, що головну ідею конституціоналізму можна звести до двох слів: check and balances. Щойно внутрішні стримування та противаги між різними центрами та рівнями влади зникають – від Конституції залишаються самі красиві лаштунки, справжнє призначення яких – приховувати, що діється за ними.

Сьогодні, коли будь-якому більш-менш вдумливому спостерігачеві очевидно, що Україна перетворилась на "виборчу монархію". Всі формальні та неформальні важелі влади наразі сконцентровані в одних руках і на одній вулиці. І навіть "аварійні запобіжники" – періодичні вибори та право на повстання проти тиранії – у сучасному українському контексті апріорі неможливі, бо добʼють кволу українську державність. Finita la commedia: війна добила рештки конституціоналізму в країні. Спочивай у мирі, романтичний тексте під назвою "Конституція України", народжений 28 років тому...

Війна зіграла з нами злий жарт. Бʼючись не на життя, а на смерть з путінською ордою, ми все більше стаємо внутрішньо схожими на неї. І чим довше триває війна, тим більше ми уподібнюємося до нашого ворога. А щоб його перемогти, нам треба ставати кардинально відмінними від Московщини...

Мій вчитель Девід Вільямс вчив нас, що у Конституції є три основні функції чи, якщо завгодно, місії: вона створює головні державні інституції, наділяє їх повноваженнями і обмежує їхню владу, спонукаючи до взаємодії та компромісів з іншими центрами влади. Конституція, яка не містить дієвих механізмів монополізації влади в одних руках, – мертвонароджена конституція. Наш основний закон цей іспит, на жаль, не пройшов.

Війна лише остаточно оприявнила, наскільки романтичними були "батьки" української Конституції і наскільки декларативним виявилося їхнє дітище. А закон (особливо основний закон) має бути дієвим, а не декларативним. В противному разі він є прокламацією, а не законом.

Без стримувань та противаг, які б мала закласти та гарантувати Конституція України, країна несеться до катастрофи. Не тому що Зеленський добрий чи поганий президент. А тому, що будь-якій людині властиво помилятись. І коли немає інституційних запобігачів від цих помилок, вони стають фатальними. Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно.

А для тих, хто вірить, що в цієї держави є майбутнє, вже зараз на часі обговорювати конституційну архітектуру повоєнної України. Розуміючи, що вбиває нас не тільки путін та його орда, а також дисфункційність влади. Яка замість ефективних правил та алгоритмів (rule of law) остаточно перетворилась на управління країною в ручному режимі (rule of men).

З іншого боку, що ще можна очікувати від нації, в конституційній культурі якої замість розуміння сутності конституційоналізму домінує хвалькуватий міф про "Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького" як про першу конституцію в світі...

Коли ж ми вже отримаємо владу дорослих, а не інфантильних романтиків, які дадуть цій країні шанс на гідне майбутнє?