Законопроект №8371: небезпека непродуманих рішень

Вважав і вважаю отримання Томоса, який відкрив шлях до формування в Україні своєї канонічної православної церкви, головним здобутком президентства П. Порошенка. Але далі влада припустилися помилки, коли спробувала адміністративно прискорити перехід єпархій від Української Православної церкви (УПЦ) до Православної церкви України (ПЦУ).

Бо процеси, пов’язані з вірою, вимірюються не роками і навіть не десятиліттями. Наприклад, трагічний розкол християнської церкви відбувся ще у 1054 році, але православні та католики досі не порозумілися.

Звісно, в нас нема століть на очікування. Але законопроект №8371, який має на меті приховану, але фактичну заборону УПЦ в Україні — це як раз те рішення, наслідки якого будуть гіршими за бездіяльність. Тому змушений полемізувати з авторами законопроекту, серед яких є мої давні добрі знайомі.

Немає сумнівів, що значна частина священників УПЦ просто відмовиться від виконання закону. Відповідно, неминучі силові захоплення храмів, сутички між парафіянами і т.п. От нащо нам власноруч створювати «новомучеників» на радість ворожим пропагандистам?! І на аудиторію наших партнерів.

Бо аргументами проти прихованої заборони УПЦ є те, що це суперечить Загальній Декларація прав людини (ст. 2, ст. 17, ст. 18, ст. 20), Міжнародному Пакту про громадянські і політичні права (ст.18, ст. 22), Європейський Конвенції про захист прав людини і основних свободах (ст. 9), Декларації ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії і переконань.

І це, до речі, істотно заважає руху України до ЄС. Особливої небезпеки ситуація набуває у зв’язку з посиленням європейських правих, багато з яких шукають приводу, щоб обмежити допомогу Україні зброєю і ресурсами.

Ще гірші справи з США. Там значна частина республіканців — і у Конгресі, і у Сенаті — щиро вважають, що в Україні іде свавільне переслідування віруючих, і навіть погрожують нам санкціями. Та й демократи прозоро натякають, що саме зараз, під час президентських виборів у Штатах, прямий тиск на УПЦ — не на часі. А все це напряму корегує з підтримкою України.

Пиляти сук, на якому сидимо — просте, але нерозумне рішення. Зверніть увагу: в світі трапляються непоодинокі випадки не те щоб пропаганди, а терактів з боку радикалів, які пов’язують себе з ісламом. Але у демократичних країнах не іде мова про заборону ісламських релігійних організацій. І від нас вони чекають того ж самого.

Але чи достатньо ми змогли проінформувати громадян країн-партнерів про реальний стан православ’я в Україні? На жаль, ні.

Тому в першу чергу законопроект № 8371 треба узгодити з Венеційською Комісією, хоча зробити це вкрай важко. Але погодження зніме значну частину заперечень проти законопроекту.

По-друге, треба невідкладно розгорнути міжнародну інформаційну роботу по роз’ясненню ситуації з віросповіданням в Україні. Між іншим, це стосується і взаємодії з Папським престолом у Ватикані, де ми відчутно програємо Кремлю.

Але краще за все — не намагатися простим рішенням отримати все і відразу, а діяти неухильно, але поступово і зважено, переконанням і економічними важелями.