CONTRA SPEM SPERO

(відкритий лист до Володимира Зеленського)

Шановний Володимире Олександровичу!

Завтра країна відзначатиме День медичного працівника. Це слушна нагода звернути Вашу увагу на проблему, перед якою постав Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова.

На жаль, за час Вашого президентства в Україні сформувалась система, де нестандартні, креативні рішення, які ламають шаблон, може ухвалювати тільки одна людина – Президент та Верховний Головнокомандувач ЗСУ Володимир Олександрович Зеленський. Тому звертаюсь саме до Вас. Хоча, буду щирим, без особливої надії на реакцію. Так би мовити contra spem spero.

#ПДМШ десятий рік рятує життя наших захисників та цивільних жертв російської агресії на фронті. За цей час волонтерська ініціатива фактично перетворилась на високоефективну воєнно-медичну компанію. За нами майже 95 тис. пацієнтів, з яких більше 38 тис. пройшли через руки наших медиків-добровольців тільки за час великої війни. Нам вдалось створити унікальний автопарк медичних та спеціалізованих авто, які належним чином зареєстровані, застраховані, а медичні – також сертифіковані як карети швидкої медичної допомоги. За роки великої війни завдяки іноземним та українським донорам ми маємо не тільки одне з найкращих реанімаційних обладнань в Україні, а й можемо дозволити собі працювати з виробами світових лідерів: швейцарський Hamilton, американський ZOLL, німецький Weinmann, японський Fujifilm. Завдяки добровольцям з Німеччини наш досвід вже активно вивчає Бундесвер і на його підставі корегує свої підходи до фронтової медицини. Все, чого нам бракувало для перетворення на повноцінну воєнно-медичну компанію, – це ліцензії на медичну практику. Ми сподіваємось отримати її вже в серпні.

На жаль, всі мої офіційні та неофіційні звернення до високопосадовців (народні депутати, РНБОУ, ГУР МО, СБУ, Офіс Президента тощо) щодо створення в Україні правової рамки для діяльності воєнно-медичних компаній виявились марними. Змінити багато в чому радянський світогляд українських можновладців набагато важче, аніж перейти на натівські стандарти. Тому contra spem spero змушений звернутися до Вас. Бо попри моє критичне (як і належить свідомому громадянинові) ставлення до багатьох Ваших дій і висловлювань, мушу визнати: Ви вмієте діяти креативно та нестандартно.

Проблема полягає в наступному. #ПДМШ, точніше наші працівники та добровольці, не підпадають під критерії бронювання, які затвердив уряд. За іронією долі, ті, хто живе і працює на фронті, щомісяця рятуючи в середньому 1.000 бійців, підлягають мобілізації. При тому, що виконавці проектів міжнародної технічної допомоги, нерідко доволі далеких від актуальних фронтових потреб, від мобілізації заброньовані.

Чи боїмося ми потрапити до війська? Ні. Свою долю ми обрали ще 10 років тому, коли Росія вдерлася на українські землі, принісши з собою смерті, катування, каліцтва, руїни та багато сліз. Врешті-решт ПДМШ працює на фронті пліч-о-пліч з побратимами та посестрами у пікселі, виконуючи ті самі завдання, що й медики ЗСУ та інших складових сил оборони. Ризики – такі ж, соціальних гарантій – нуль, гроші та ресурси знаходимо самі. Врешті-решт, ми віддали Силам оборони більше 50 наших добровольців, для яких #ПДМШ став чудовою школою фронтової медицини.

Чи виграє Україна через те, що ПДМШ зупиниться, бо держава мобілізує критичну кількість представників нашої чудової команди? Не думаю, оскільки злагоджені організми зі своїм досвідом, традиціями та засобами завжди ефективніші за окремих представників цих команд, розкиданих по різним підрозділам в якості рядових. Врешті-решт бойових підрозділів у нас багато, а от "лабораторія фронтової медицини", на яку перетворився за роки великої війни Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова, одна.

Втім Україні не звикати втрачати унікальні організації, виробництва та наукові школи в угоду бюрократичній логіці, яка інтуїтивно ненавидить все нестандартне, яскраве, ефективне та креативне. Фронт від цього не завалиться. Це щира правда.

Попри моє contra spem spero, я доволі дорослий чоловік. А тому усвідомлюю, що майже напевно Ви навіть не побачите цей текст – поминувши вже дієву реакцію на нього. Втім маю зробити все що можливо, аби зберегти унікальну команду ПДМШ, досвід якої виявився цікавіший Бундесверу, аніж рідній державі.

І останнє. В мирному житті я займався конституційним правом та конституційним дизайном. Тому знаю, що у воєнний час має бути один центр ухвалення рішень. Ухвалюючи один з найбільш ганебних в історії Верховного суду США присудів про конституційність указу Франкліно Делано Рувзельта часів Другої світової війни щодо депортації американців японського походження до концтаборів тільки на підставі їхнього етнічного походження, суддя Хьюго Блек сказав колегам у нарадчій кімнаті: "Війну має вести хтось один: ФДР чи ми. Ми на це нездатні".

Перефразовуючи цю фразу, скажу: віну проти російської агресії має вести той, кого народ обрав Президентом і Верховним Головнокомандувачем країни. Згодні ми з його рішеннями чи ні. Бо анархія та махновщина – найкоротший шлях до поразки. Якщо у Вашому, Володимире Олександровичу, баченні Сил оборони України немає місця для добровольців та приватних воєнно-медичних компаній, ми визнаємо Ваш вибір, навіть не погоджуючись з ним.

Фальшиві висновки ВЛК про непридатність до військової служби, відстрочки та бронь не купуватимемо. Не за таку Україну ми воюємо! Треба одягнути піксель – одягнемо, як одягнули десятки добровольців ПДМШ. Хоча певен – Україна від цього навряд чи виграє. І точно програють ті тисяча пацієнтів на місяць, які проходять через руки наших медиків-добровольців на фронті...

А поки Ви думатимете, як відреагувати на це звернення (чи проігнорувати його), ми продовжимо працювати. Продовжимо рятувати життя наших захисників та цивільних жертв російської агресії на фронті. Бо ми свій вибір зробили давно. І ми залишимось вірними йому, незалежно від того, який вибір зробите Ви.

З повагою,

Gennadiy Druzenko,

Співзасновник та президент

ПДМШ ім. Миколи Пирогова