Минають дні, минають ночі, минає літо...

Почнімо ж нашу непостійну рубрику «Який ти сьогодні Тарас Шевченко».

Люблю, знаєте, посилатися на джерела. Бо це не лише частково знімає відповідальність за поширене, а й дозволяє відкрити портал в... (закреслено) дізнатися невідоме мені добре забуте старе.

От, запропонувала якось використовувати на заходах Ukrainisch-Deutsche Freundschaft e.V. тільки офіційні переклади українських літературних творів, а тепер і в повсякденні не можу в них не заглядати.

Шевченка ми ще не брали, то просто настрій у мене, як в цьому вірші. Тобто:

Меланхолійно шукаю переклад німецькою й знаходжу радянську книгу 1939 року «Державного видавництва національних меншостей України». Щоб ви розуміли, цей Укрдержнацменвидав — дитинча політики коренізації. З чистої цікавості ліземо в статистику й бачимо, що на території УРСР станом на 1926 рік мешкали близько 400 тисяч етнічних німців. Так само — за наступним переписом, 1939 року. А от станом на 1959-й — трохи понад 23 тисячі. Поміркуємо над цим феноменом якось іншим разом. Тепер зауважимо, що Укрдержнацменвидав проіснував до 1941 року.

Принаймні так написано в сиротливій статті вікі англійською мовою. «Сиротлива» — не мій епітет, там так: «This article is an orphan, as no other articles link to it». Створено статтю у лютому цього року. Сподіваюся, в авторів є план, що передбачає публікацію низки тематичних матеріалів. Дуже сподіваюся.

По всяк достойніших джерел не знайдено, то вкажу з посиланням на те саме, що працював Укрдержнацменвидав у Харкові, а потім разом зі статусом столиці переїхав до Києва. Книжки видавалися щонайменше 15 мовами, серед яких, як бачимо, німецька. 

Привід видання вибраних творів Шевченка німецькою є поважним: 125-річчя з дня народження дієвця. А переклади — викрадені та трохи переписані. Не жартую. Шановна редакція, жоден член якої не гуглиться, попереджає: «Die Übertragung der Gedichte „Vermächtnis" und Ungewaschen der Himmel stammt von Iwan Franko; die Gedichte: „Dumen meine...", „Kaukasus" und Ein Traum" sind Neuüberseztungen von S. Ellenberg (Kiew); alle übrigen sind nach einer sorgfältigen Textrevision und Bearbeitung verschie- denen älteren Auflagen entnommen». Тобто два вірші взяли в перекладі Франка, три переклав S. Ellenberg з Києва (ідентифікувати не вдалося), а все інше — «взяті з різних старих видань після ретельного перегляду та редагування тексту».

Конкретно цитований вірш знайдено в перекладі Юлії Вірґінії (Julia Virginia Scheuermann Fould Laengsdorf) — німецької мисткині початку XX століття.

Хай знавці порівнюють якість перекладу, а я лиш подивуюся, що «долю» переклали як «Glück». Справжній українець з дитячого садочку знає, що Шевченко шукав не щастя. Власне, з оригінального вірша це цілком зрозуміло:

«Доле, де ти, доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!»

Мазохізм як його бачив класик. Їжте, діти, обережно. Інструкція додається: 

(Боже,) «Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!»

Отже, хотів Шевченко залишити слід в історії. Тобто останніх рочків 150 цілком очевидно, що зажадану в цьому творі «долю» пан Кобзар точно отримав.

Мем додає повноти тлумаченню концепту «долі» у творах Шевченка.