Турнікети та Імператори

Почитав репост від пана Бутусова щодо фатальних наслідків для кінцівок від невірного накладання турнікетів.

Також відзначив істотне підвищення пані Верещук, від простого віце-прем'єра щодо реінтеграції до цілого Заступника в Офісі.

Ознайомився з відповіддю від апарату пана-Омбудсмана про відсутність бажання складати протокол на керівництво "Документ" яке намагалося переховати свою широку європейську співпрацю з російським агентом Карлом Екштайном.

Все це під трек про імператорів від Клавдії Петрівні.

Дивує тут не стільки популярність чи сміливість авторки, яка наважується давати такий підстрочник (чи зараз вірно казати підкаст?), скільки, щонайменш поки, відсутність до її творчості хворобливої уваги від невідомих близнюків з клубу заправників тесл рицарського ордену анонімних укладачів темників.

Це все нагадало мені мою останню каву в Стамбулі, коли, минулої восени, міркуючи про наслідки російської агресії для Старого Континенту з тими-кого-не-існує ми порушили питання українських біженців.

Моя думка про тектонічність цього процесу, якій можна порівняти хіба що із наслідками падіння Константинополю, стала радше предметом спору, відкладеного, щонайменш, до наступної кави.

Тобто, мабуть, назавжди.

Але я залишусь при власних думках.

Окремі є очевидними: коли будь-яка влада на печерських пагорбах сприймає підпорядковане населення за традиціями святих та рівноапостольних Ольги та Володимира, if you know what i mean, то рефлексувати релокацію декількох мільйонів українців до Європи вона зможе у традиції майже такої ж, напівапостольної Раїси Богатирьової

Мені років п'ятнадцять тому пощастило послухати її виступ "офф рекордс", як секретаря РНБО, про виклики трудової міграції до Євросоюзу та "особливо ото всяких ваших моряків" для добробуту шахт та заводів сонцесяйного Ріната Лєонідовича іже с ними пакі херувими.

Але й тоді "заборонити, знайти та повернути" щоб й надалі працювали за "800 гривень плюс лікарняний" чомусь не вдалося.

Принагідно нагадаю, що весь суспільний договір останніх двадцяти років, до великої війни, між Українським народом та владою зводився фактично до простої формули.

Влада не заважає населенню поновлюватися, усім бажаючим, як вони хочуть та можуть, посполитими європейцями, а населення не заважає владі гратися у відбудову розвинутого феодалізму УРСР, але - на чітко окресленому майданчику для забавок.

Коли феодалізм занадто заважав ресентименту, то першого секретаря рескому партії, лагідно чи не дуже, замінювали, але й не забороняли й надалі бавитися у баронетів та віконтів й у "держава - це я" у коридорах біля химер.

Гематоенцефалічний бар'єр між такою владою та таким суспільством у цій ситуації було за визначенням віддано на відкуп корупції, бо гроші були єдиним, що поєднували обидві реальності.

Тому насправді у 2022 році переміщення мільйонів українців було не просто втечею у нікуди, а стара Європа не була вже та ніколи вже не буде для них терра інкогніта.

Грунт був добре проораний та рясно политий потом покоління заробітчан. Чи може цей процес мати реверс, прикладом після нашої Перемоги?

Тут у мене для влади, незалежно від прізвищ першого секретаря та членів його рицарського ЦК, дуже погані новини.

Й справа не у віконтах, цей оперетковий феодалізм врешті-решт не найбільш поганий з моделей імітації "великого брата".

Питання у тому, що для мільйонів українських біженців безпекові питання наклалися на економічні. Та ще й на культурні.

Уперше з падіння Константинополя в Європу прибула значна кількість, як нового населення, власне європейців.

Які виявилися для часто дуже здивованого цим аборигенного населення максимально їм подібними, а тому максимально зручними для вбудовування у тамтешні суспільства.

Що буде, якщо спілкування з цими мільйонами українські феодали будуть формувати у сумно відомій моделі описаного вище "Документу" з його російськими юристами-шпигунами та "смотрящім" від київського графства?

Чи багато з цих мільйонів буде дивитися на телемарафоні розповіді пані Верещук, попре те, що вона вже не баронеса, а явно має вищі ленні регалії?

Які управлінські важелі впливу буде мати анонсоване міністерство повернення?

Крім, звісно, управлінського турнікета.

Ним, звісно, потік біженців можна тимчасово мінімізувати, та навіть припинити, але далі - ще рік, два, три, й буде гарантована ампутація.

Та, звісно, найбільш трагікомічним тут стає інше.

Бо у нас, нагадаю, є така річ, як євроінтеграція.

Навіть маємо на цьому напрямі посилену міністерським титулом незмінну віконтесу, із старою справою про ворожбу в архівах інквізиції.

І якщо, щиро сподіваюся, євроінтеграція не є імітацією (нагадаю, один раз перший секретар вже вирішив у таку імітацію погратися) то який є сенс повертати мільйони осіб звідти, куди ми начебто йдемо семимильними кроками? Щоби що?

Нагадаю, що Євросоюз є спільним простором, зокрема, для руху осіб. Як наріжного каменю цього об'єднання.

Мотивацію сучасних богатирьових на підтанцовці у незмінних ахметових тут зрозуміти легко, але є непідвладна їм економіка та культура.

Бо Україна після Перемоги більше завідомо не буде країною дешевої робочої сили.

Бо Україна після Перемоги завідомо буде на порядок більш європейською у вимірі масової культури аніж до 2022 року.

Російська агресія грає з українським суспільством приблизно ту саму страшну роль, як Чорна Смерть для Європи 14-го сторіччя.

Наслідком перемоги над смертю у спустошеній боротьбою країні гарантоване стає істотне підвищення економічної та культурної цінності кожної окремої людини.

Що трохи несумісно с стилем володарювання від рицарського клубу заправників тесл, але то окрема історія про істерію.

Водночас.

Як не дивно, песимізму щодо міністерства повернення я не маю, особливо якщо там будуть ті самі фахівці, що "завідували" тимчасово окупованими територіями.

Така імітація бурхливої діяльності матиме традиційний грантосвоюючий вимір й на реалії життя ніяк не впливатиме.

Та ще й мабуть згадають про когнітивність.

Можна буде замість когнітивної деокупації розповідати у телемарафоні та принцесам далекої В̶а̶к̶а̶н̶д̶и̶ Буганди про когнітивне повернення за непогану зарплатню.

Та наостанок, хто дотерпів цей потік свідомості до дельти, надам одну просту пораду.

Для тих, хто за останні роки втомився дивуватися фальстарту інших щодо слова "вибори".

Просту пораду подумати - де саме будуть найближчі демократичні вибори за участю мільйонів українців, та яких саме політиків на них власне обиратимуть.

Той, хто почне цю роботу першим, буде сприйматися заправниками тесл як вбогий духом, але Євангеліє від Маттея каже нам інакше.