Провал хрестового походу проти азартних ігор

20 жовтня буде півроку з оголошення справжнього хрестового похода влади для порятунку українців від хвороби залежності від азартних ігор.

По-науковому це залежність називається лудоманією. Це, на жаль дуже поширений наразі в нашій країні вид залежності, характерний патологічним потягом хворого до азартних ігор. Це – не безневинне «залипання в іграшки»: ігроман постійно залучений до ігрового процесу, незалежно від навколишніх чинників і подій, що відбуваються в житті. Захворювання щорічно руйнує тисячі сімей у всіх регіонах України, змушує хворого брати борги та приховувати свою проблему для оточуючих.

Особливо небезпечним поширення цієї хвороби стало після того, як вона пишним цвітом розквітла у середовище наших військових після початку повномасштабної війни. Коли дуже багато військових почали отримувати великі по вітчизняним міркам гроші. Про масштаби хвороби суспільство узнало після того, як у березні цього року військовослужбовець 59 бригади Павло Петриченко звернув на ці масштаби увагу влади у петиції на сайті президента: «Непоодинокі випадки, коли ігрозалежні військовослужбовці витрачають на ігри все своє грошове забезпечення та беруть мікрокредити, цим заводячи себе та свої сім’ї в “боргову яму”, або ж здають в ломбарди дрони та тепловізори, цим завдаючи шкоди не лише собі, але і побратимам».

І щоб було зрозуміло, хто саме підштовхує військових до цієї залежності, автор петиції чітко вказав головного винуватця: «Гральний бізнес користається такою вразливістю навмисне спрямовуючи свою рекламу на військовослужбовців, використовуючи символіку ЗСУ у своїх онлайн-казино та “відбілюючи” свою діяльність невеликим благодійними пожертвами на користь ЗСУ».

У владі відреагували на петицію по вищому розряду: зібрали засідання РНБО. Яка швидко ухвалила рішення протидіяти негативним наслідкам функціонування азартних онлайн-ігор. Це рішення президент Зеленський так само швидко увів у дію 20 квітня 2024 року.

Півроку минуло, отже як казав класик «ітоги подведьом». Ці підсумки невтішні. Два напрямки для досягнення результату вказав у своїй петиції Павло Петриненко. По-перше, унеможливити ігрозалежним можливості витрачати на ігри всі свої та ще й кредитні гроші. По-друге, розібратися зі гральним бізнесом, який використовує таргетовану рекламу для обробки цільових аудиторій.

У підсумку провалені обидва напрямки. Незважаючи на наявність спеціалізованого органу, який і повинен був реалізувати на практиці рішення РНБО  – спеціальної Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ). Керівник цієї комісії Іван Рудий регулярно звітує у ЗМІ про свою роботу. Але сподівання почути від першої особи інформацію про успіхи у прийняття потрібних рішень швидко розсіються. Замість цього бачимо джентльменський набір класичного українського держслужбовця – який все розуміє й готовий кожного дня розпочати працювати, але не дозволяють обставини-закони-картельні змови-американські урагани… (потрібне - вставити).

Ось у інтерв’ю по підсумках перших трьох місяців проваленої роботи по нейтралізації загрози лудоманії керівник КРАІЛ визнає: блокування затятих геймерів у навіть у приоритетній сфері  - середовищі військовослужбовців – не зроблене. Хоча документ РНБО чітко зобов’язав «невідкладно запровадити на період дії правового режиму воєнного стану заборону військовослужбовцям доступу до гральних закладів та/або участі в азартних іграх у мережі інтернет».

Заважають «прогалини у законодавстві», неможливість несення окремих військовослужбовців до Реєстру осіб, яким обмежено доступ гральних закладів та/або участь в азартних іграх. Та й Реєстр осіб лудоманів теж «підкачав» - не передбачає внесення до нього відомостей про вид професійної діяльності осіб, яким обмежується доступ.

Минуло ще стільки же часу. І ось у цьому місяці в новому великому інтерв’ю Іван Рудий визнає, що й зараз немає прогресу в обмеженні можливостей для ігрозалежних спускати всі свої та кредитні гроші. Але – і тут увага! – озвучує справжнє ноу-хау: проблема залежності не вирішується обмеженням реклами чи якісним регулярним наповненням реєстру осіб, яким заборонено грати. Ні, чомусь одного дня оця патологічна залежна від гри людина повинна самостійно усвідомити свою проблему і звернутися за допомогою.

Наступний логічний висновок – навіщо й було РНБО збирати, указ президентський підписувати  - достатньо було посадити 3-5-10 людей на телефонну лінію довіри. Ну і паралельно, звичайно провести рекламну кампанію – не казино та лотерей – а цієї лінії для ігрозалежних…

Також у цьому інтерв’ю керівник відомства, яке займається регулюванням 1) азартних ігор та 2) лотерей виступає у якості інструменту конкурентної боротьби між азартними іграми та державними лотереями, а не регулятором інтересів суспільства. Цапами відбувала у нього виявляються саме лотерейщики  - скрізь свої лотереї безперешкодно продають, податків не платять (у той час як азартні ігри лиш у цьому році сплатили 10 мільярдів гривень), «всі питання щодо азартних ігор піднімають ті, хто має стосунок до лотерей», тощо.

Такий підхід не відповідає рівню керівника національного регулятора. Хоча у цьому інтерв’ю сам Іван Рудий каже про себе скромно так: «Я  - єдина людина, яка реалізувала і монетизувала реформу в Україні за всю історію».

Отже, підсумок сумний, але закономірний. Чотири роки, які пройшли після легалізації у 2020 році азартних ігор наглядно показали, що казки про мільярди доларів, які мали посипатися на голову українців після цієї легалізації дійсно виявились казками. Причому не красивими – був створений засіб швидкого збагачення для декількох і трагедій для тисяч сімей.

Влада, яка пішла на цю легалізацію, нічого радикально змінювати на  практиці не буде – півроку після доленосного рішення РНБО це переконливо доводять. Логіка проста: воно ж працює якось, а після нас – хоч потоп. І керівник КРАІЛ Рудий – теж уособлення такого підходу.

Ба більше, про що можна говорити та на які радикальні зміни можна взагалі очікувати у питаннях попередження лудоманії та протидії її поширенню серед населення, якщо аж за чотири роки (!) влада так і не спромоглася забезпечити необхідну інфраструктуру, яка необхідна для ліцензування організації та проведення азартних ігор. Мова про те, що, як виявляється, жодна компанія на сьогодні не має ліцензії на цей вид діяльності в розумінні закону.

За законом, ліцензія на організацію та проведення азартних ігор – це запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про рішення КРАІЛ щодо наявності права на провадження такого виду діяльності чи використання грального обладнання, букмекерського пункту. І жодний орган (окрім Верховної ради України) не може змінювати ні процедуру видачі такої ліцензії, ні форми ліцензії, що визначені законом.

У згаданому реєстрі – відомостей про відповідні рішення КРАІЛ не має. Немає відомостей – немає ліцензії. Немає ліцензії – злочин. І владу напевно це влаштовує, адже це питання вирішити не складно, або внесення змін до закону, або відомостей до реєстру. Але активностей з цього питання не спостерігається. А поки організатори азартних ігор, як можна зробити висновок, поза законом.

Не спостерігаються і активності щодо запуску такого важливого для держави інструменту контролю за обігом коштів у сфері грального бізнесу, доходів організаторів азартних ігор – Державної системи онлайн моніторингу (ДСОМ). Напевно, простіше підвищити податки, ніж налагодити контроль за доходами бізнесу та  виведення їх з тіні.

Тому загроза поширення лудоманії в українському суспільстві, на жаль, продовжує залишатися актуальною. Й для успішної боротьби з нею потрібні будуть нові люди з новими ідеями, які здатні будуть не на рівні заяв, а професійних практичних дій справитися із цією небезпечною пандемією.

То ж нам, напевно, залишається тільки сподіватися на те, що в недалекому майбутньому, все ж таки, знайдуться дійсно управлінці, які зможуть не словом, а ділом, навести порядок на ринку азартних ігор та довести, що держава першочергово турбується про своїх громадян, їх здоров’я, а не про тих, хто заробляє на їх пристрасті до ігор.