Стрімка та таємнича зміна Голови Держспецзв’язку: про що це може свідчити?

Неочікуване та дивне є зняття з Посади Голови Держспецзв’язку Юрія Мироненка з одночасним призначенням Олександра Потія, який працював там же заступником Голови що з 2020 року.
Нагадаю, що Ю. Мироненка призначили Головою Держспецзв’язку у зв’язку з гучним звільненням його попередника, який обґрунтовано підозрюється НАБУ та САП у корупційній діяльності.
Зокрема, нещодавнє розслідування Суспільного виявило розкрадання на закупівлях дронів для Сил Оборони на суму щонайменше 600 млн. грн.
На той час Головою Держспецзв’язку був Ю. Щиголь і закупівлі здійснювалися Службою під його керівництвом.
Тому ідеологія призначення Ю. Мироненка зрозуміла: покращити саме процеси закупівлі дронів. Бо у специфіці роботи самої Держспецзв’язку пан Мироненко розбирався приблизно як балерина у ракетних двигунах.

У своєму прощальному дописі Ю. Мироненко написав про потужні покращення у сфері закупівель дронів: і що ціни рекордно знижено, і що НАБУ з БЕБ перевіряють кожен контракт, і що до моніторингу залучено «антикорупційних журналістів» (хоча прізвище не вказано),і навіть що суму попередньо укладених контрактів переглянуто на аж на 4,5 мільярда гривень.
Потужно та незламно, начебто молодець.
Але у такому разі виникає питання: а якщо все так суперово, то для чого знімати з посади настільки чудового керівника? Причому раптово, без будь-яких пояснень чи передумов. Його попередник був по вуха у скандалах, а Мироненко якось обійшовся взагалі без них. Ніщо не віщувало, як то кажуть.

І ще один нюанс: Михайло Федоров, який від імені КМУ фактично особисто призначає керівника Держспецзв’язку – поки що ніяк не прокоментував це блискавичне звільнення.
Чи не може так статися, що дана стрімка рокіровка не була з ним погоджена, і його просто поставили перед фактом?
Бо якщо так – це вказуватиме на серйозний розкол всередині владної команди. Про перехід якихось «червоних ліній» у внутрішньо-партійній боротьбі серед «слуг», з непрогнозованими наслідками.
Думаю, відповіді будуть відомі вже зовсім скоро.

А поки прокоментую ще одну заяву з прощального допису Ю. Мироненка: «Завдяки зусиллям Держспецзв’язку, попри збільшення ворожих кібератак на 60%, кількість критичних інцидентів зменшено у 20 разів завдяки впровадженню системних рішень.»

Заява знов потужна та незламна, але нічим не підтверджена. Вона виплигнула зненацька з допису вже звільненого керівника, наче грабіжник з підворітні.
Звідки взялася цифра про “збільшення ворожих кібератак на 60%”?
Це за який період, перепрошую? Хто та як визначає їх критичність?
Що мається на увазі під «системними рішеннями”?
У публічному просторі нічого такого не повідомлялося.
Хоча Держспецзв’язку полюбляє вихвалятися навіть незначними успіхами.
“Дайте об’єктивну неупереджену статистику по кібер-інцидентам” – хочеться кричати у атмосферу.
Чи мають ці “системні рішення” якийсь стосунок до розв’язання давньої та непримиренної конкуренції у стратегічній кібербезпеці між РНБО, ДССЗІ, МЦТ та СБУ?
Чи, можливо, тихенько кібер-законодавство змінилося?
Так наче ні.

Вочевидь, під темною водою «державної кібербезпеки» відбувалися якісь зміни, але суспільству їх просто не видно.
Тому ставлю це потужне твердження під великий сумнів, хоча розумію бажання пана Мироненка якось прикрасити часи свого непомітного керівництва Держспецзв’язком.

Чомусь прийшов на думку вислів Вінстона Черчиля: “Ми живемо в епоху великих подій і маленьких людей”.