Ніж в спину Одесі

Ви, певне, памʼятаєте, днями оприлюднене відео, на якому в Одесі дві пані старшого віку розповідали про те, що вони "русские", а "украинцев здесь никогда не было" и "они все вымерли".
А до цього активно шерилось ще одне відео - в трамваї мама розмовляла з маленькою донечкою українською мовою, а чужа тітка кричала, щоб вона "прекратила так разговаривать!".
А де до цього був лист до ЮНЕСКО від деяких одеських людей і співчуваючих. З проханням відмінити закон про деколонізацію в окремо взятому місті. В Одесі, звісно.
А сьогодні оприлюднена стаття в авторитетному The Economist. Її написав британський журналіст російського походження (я усвідомлено акцентую на цьому) Аркадій Островський.
Автор не вказаний в тексті. Невідомо, чому. Так буває, коли стаття подається як програмна, як редакційна стаття.
Чому я знаю про автора? Тому що я була однією з тих, хто зустрічався з паном Островським і детально відповідав на його питання.
Зустріч ініціював Viknianskiy Nikolay, журналіст був представлений як давній товариш самого Ніки. Зустріч наша відбулась з другого разу, ми проговорили майже годину - Аркадій поспішав на інтерв’ю до Кіпера, голови Одеської ОДА.
Ніка мені сказав, що Аркадій вже вдруге приїжджає до Одеси, намагається розібратися з темою.
Ого, подумала я, який професійний підхід! Справжня журналістика саме такою і є - стандарти і баланс думок.
Якщо ви прочитаєте фінальний текст, то не знайдете там ні мого прізвища, ні моїх аргументів, ні моєї точки зору. Точно так не знайдете і інших прізвищ з іншим точками зору. Вони просто відсутні. Не дивлячись на те, що журналіст мав зустрічі і розмови з тими іншими людьми. Випадково чи спеціально - можемо лише здогадуватися.
Стаття побудована практично на персональній історії одного героя - самого Ніки Вікнянського, поважної в місті людини, візіонера і бізнесмена, члена серйозної спільноти Одеського бізнес-клубу. Історія ця про те, як свого часу Ніка потерпав від антисемітизму. І, схоже, продовжує потерпати і досі. Через знесення памʼятників в тому числі, як вказали "пушкіністи" в своєму листі до ЮНЕСКO, "єврейських письменників Бабеля, Багрицького і Пушкіна".
Звісно, автор мав право писати так - через призму страждань героя, підсвічуючи основну тему. Так виходить більш чутливо, такі історії викликають емпатію і формують ненависть до "нацистів-антисемітів". Ну і звісно, це ні разу не маніпуляція.
"Одеські нацисти - антисеміти" звучить як анекдот, погодьтеся.
Знаєте, такий інтерес до Одеси, як зараз, був лише на початку повномасштабного вторгнення. У вересні-жовтні-листопаді я отримувала по кілька дзвінків на тиждень з проханням прокоментувати процеси деколонізації.
І для мене важливим є донесення аргументованої точки зору з приводу позбавлення від імперсько-російських маркерів. Тому, власне, і прийшла спілкуватися з Аркадієм на запрошення Вікнянського.
Ми зіткнулись на порозі кафе, де журналіст The Economist закінчував розмовляти з людиною у військовій формі.
Аркадій повернувся до столика і з сумом повідомив: - Ну от, військовий сказав, що в армії готові йти в ЗСЧ через знесення памʼятників.
Серйозно? Через Пушкіна готові на злочин?!
- Саме так, - розвів руками британський журналіст.
- И вообще, это ненормально, но люди боятся обнародовать свою точку зрения.
Звісно, що ненормально. Тому я і запитала, а хто саме боїться?
Цитую відповідь:
- Например, мы были на Привозе. Там люди говорят: ну что, вы не знаете, что мы обо всем этом думаете?! Но мы не хотим говорить. Оно нам надо? Я разговаривал с Аней Филимоновой (Anna Filimonova), она сказала, что опасается высказывать своё мнение. Труханов тоже против всего этого. А ваш Музычко вообще нацист, как он может преподавать в университете?!
І ми почали розмовляти. Я запитала у Аркадія, чому Святослав Караванський (ми сиділи в кафе на вулиці, яка була перейменована його іменем з вулиці Жуковського), народжений в Одесі, український мовознавець, поет, перекладач, журналіст, довголітній в'язень радянських таборів СРСР 1944–1960, 1965–1979, автор унікального "Словника українських рим" (близько 1 000 друкованих сторінок!) має менше підстав бути на мапі Одеси, аніж російсько-імперський поет Жуковський, який народився в Тульській губернії і був похований в Баден-Бадені, і ніколи не мав жодного відношення до Одеси?
Я сказала, що меру Труханову абсолютно наплювати на умовного Пушкіна. Він навряд чи вивчав або хоча б читав Багрицького і Пушкіна, але він та його політтехнологи і радники чудово знають, що така тригерна тема гарно обʼєднує потенційний електорат. Ти можеш роками нічого не робити, головне, щоб ти активно захищав "одесские скрепы".
І прецедент вже був. З проспектом маршала Жукова. Тоді Труханов підіймав кіпіш, судився, виголошував спічі. Безрезультатно. Зате електорат точно знає, що "Гена защищает нашу Одессочку".
І я не побачила, що Аня Філімонова, одеська журналістка, яка зараз живе і працює в Києві, "опасается высказывать своё мнение". Принаймі у всіх доступних їй соцмережах є її точка зору з приводу деколонізації. Тому хтось комусь каже неправду - або Аня журналісту, або журналіст - мені.
Я не є симпатиком контраверсійного Музичка. Я знаю лише, що він фаховий і професійний. Те, що він оприлюднює в публічному просторі, то питання його репутації, нехай сам про неї дбає. А з приводу "нациста-викладача", то я думаю, що з нинішніми технологіями фіксації кожного кроку, всі б його "нацистські" вислови на лекціях давно би були задокументовані і оприлюднені. Якби вони були.
Ще з приводу листа до ЮНЕСКО. Цей лист я кваліфікую однозначно як донос.
Так от, я спитала у Ніки Вікнянського, чому він його не підписав, а я знаю, що Ніка мав до листа відношення. Ніка пояснив, що він вносив правки в лист, але не з усіма тезами був згодний.
Зате лист підписав Babich Oleksandr, одеський історик і дослідник. Ми розмовляли на цю тему з Олександром. Для мене в тому його підписі чітко наявний конфлікт інтересів.
Справа в тому, що Олександр був одним із експертів, який працював в проєкті з дослідження, переосмислення та трансформації одеських міфів Odesa Decolonization. Тут треба або труси, або хрестик.
Проєкт здійснювала поважна одеська спільнота - Odesa Business Club. В тому числі за гроші зовнішніх донорів.
Одеський бізнес - клуб не як інстутуція, а на рівні окремих впливових персон, теж бігає між трусами і хрестиком. З одного боку вони досліджують вплив імперських російських наративів, з іншого боку активно протидіють процесу деколонізації. Чому? Може тому, щоб на всяк випадок тримати яйця в різних кошиках?
Процес протидії деколонізації також організовує, підтримує, промотує і ресурсно живить одеська влада. Всі ляльководи знаходяться в одеській мерії. Вони свого часу з переляку почали підтримувати Україну, але зараз переляк пройшов, знову "не все так однозначно". Готують, певне, пацани запасні варіанти. На всяк випадок.
Одеська влада мала всі повноваження, всі можливості, щоб "обговорювати і дискутувати" на тему. Але вона тупо і спеціально все просрала. Певне, думали, що і так проконає. Пошумлять ці "націоналісти", і заспокояться.
І ще одне. Той лист до ЮНЕСКО не всі підписували, до кого звертались наші "пушкіністи".
Один із тих, хто відмовився, історик Ярослав Грицак. Ми з ним розмовляли. І Ярослав сказав мені: "Цей лист - ніж в спину воюючій країні. Ніж в спину Одесі, яка зараз знаходиться в ураженому стані".
Власне, те ж саме я можу сказати і про статтю в The Economist. Це - маніпулятивна, однобока стаття, написана вкрай заангажованим, упередженим і зацікавленим журналістом. Соромно бути таким. Соромно і непрофесійно.
На світлині: після втечі російських окупантів із Бородянки Київської області, до міста увійшли наші військові. Вони побачили жахливу картину - тіла мирних мешканців, зруйновані будинки з загиблими людьми під завалами. Очевидці розповіли, що російські військові розважалися, розстрілюючи пам'ятник Тарасу Шевченку - цілилися в голову монументу.
Незважаючи, на це Шевченко вистояв.
Україна теж вистоїть. Разом з Одесою.
P. S. Текст з британського видання - в першому коментарі.
А про ждунські настрої п'ятої колони - влучно.
ЮНЕСКО разом з ООН уже себе вичерпали: непотрібні організації.
Прекрасний текст! Усі - космополіти, й самі тільки українці - етно-націоналісти…
Журналіста в цивільному видно за кілометр.
На цю тему згадується стара совєтьська пісенька:
"кагда - та расіянє
ванюші, тані, мані...
прідумалі кадріль"
Тим паче, що кадриль старовинний французький танок. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8C
Стосовно Пушкіна - то його треба випалювати залізом з усіх міст, містечок і селищ Україні - бо пам'ятник Пушкіну стирчав на кожному кроці - три знаменитих пам'ятника: невідомому солдату, леніну і пушкіну випускалися в СРСР серійно на великих заводах. Пушкін геніальний поет - але він нема ніякого стосунку до України - то нахріна він тут усюди стирчить? І ще хлопчик з трубою і дівчинка з веслом. Стосовно Труханова, то цьому уголовнику взагалі насрати на все і його потуги разом з покійним Кернесом захищати Жукова - смердюче блюзнірство.
Але. Євреї мають усвідомити - коли десь зноситься погруддя, перейменовується вулиця тощо - то це не тому, що то був єврей - а тому, що то був кривавий комуняка - і не треба у цьму вбачати антисемітизм.
===================================
Ви жартуєте?
"то був кривавий комуняка - і не треба у цьму вбачати антисемітизм" - а отут якраз і заковика. Тих кривавих комуняк багацько було, й частка характерних прізвищ серед них - значно вища, ніж частка відповідного етносу в загальному складі населення.
Чому Ізраїль відмовився визнавати Голодомор геноцидом? Причин дві: 1) бажання "приватизувати" саму тямку геноциду; 2) страх, що розкриття осіб організаторів Голодомору зруйнує казочку про вічно гнаних і впосліджуваних невинних жертв "кошерного" геноциду.
А друга тема, якої ви торкнулися, дуже складна і дуже стара. В житті існують факти і інтерпретації. Факти усі викладають біль-менш однаково - а от інтерпретують дуууже по різному. Наприклад, переважна більшість євреїв серед реворюціонерів у ленінській росії - факт. Але як цей факт інтерпретувати? Які висновки з нього зробити? Грубо кажучи - робити що? Вибачте, але перекладати на усю націю справи невеликої групи людей - це не варіант. Давайте тоді поговоримо про те, що уся ******* теоретична фізіика, ядерна фізика тощо - заснована євреями. Ядерна зброя зроблена євреями. Купа світової класичної музики, якою заслуховується весь світ - написана євреями. Відсоток євреїв серед лауреатів нобелівської премії - теж вищий ніж у середньому. Практично уся економічна теорія створена євреями... І так далі - думка зрозуміла? Тобто - бачите погане - треба бачити все - і хороше також.
Мені зажди здавалося, що людину треба судити не за національністю, а за справами - як і заповідано у Святому Письмі.
Якщо це до мене заклик, то я цього не робив і не роблю.
А от "потуги захищати Жукова" мають своїх робителів, що Ви їх самі й назвали. Бо ті робителі мають чуйку, де їхній "классово близкий элемент".
Ну от є факт: держава Ізраїль (не окремі люди) не схотіла визнавати Голодомор геноцидом українського народу.
Я його зінтерпретував, назвавши ймовірні мотиви.
Запрошую подавати переконливіші інтерпретації.
І, наприклад, я жодних "ярликів" ні на кого не вішав, а називав факти та ставив питання. Коли з тих фактів і з того питання (без відповіді) напрошуються певні висновки, то починається волання про "печерний націоналізм" (це, до речі, "ярлик" чи ні? - мені бо воно кондовим совком відгонить…).
Висновки з тих причин. Ізраїль і далі буде триматися незмінної лінії: всі навколо споконвіку й зовсім ні за що ненавидять горопашний обраний народ, бо народилися антисемітами. А от представників свого народу, хоч би й очевидних покидьків, вони всіляко відбілюватимуть і підноситимуть, бо всі та Свєрдлови та Якіри ім і надалі рідні. На ґрунті любови до Якірів серед них не бракуватиме Островських, що в один голос із Путіними всіляко шкодитимуть Україні та українцям.
Все воно одне до одного тягнеться…
Що ж до знакових подій, то їх багато різних було. Скажімо, гасло "Бей жидов, спасай Россию" аж ніяк не страшні українські націоналісти вигадали. Воно ходило серед москалів, як "революційних" (Савінков із його «Союзом защіти родіни і свободи»), так і "білих" (Варламов і редаґована ним ростовська газетка «На Москву!»). І в життя його теж однаково переводили й червоні, й білі (причому не лише в Україні, а й у Білорусі та в самій Росії). Але щось не чути волань із того приводу… Навпаки: і тих, і тих треба, мовляв, захищати від українських націоналістів-радикалів, які "топчуться по героїчній історії" - хто хором цієї пісні співає?
каганович відвідував вистави московського театру на ідіш, але не ходив в синагогу, і не збирався будувати Ізраїль, те ж саме стосується і троцького, і свєрдлова, і хто там ще в списках
так, практично всі євреї-комуністи Європи (тай Азії) були завербовані огпу-нквд в якості агентів ссср, і більшість працювали за ідею а не за гроші, але й ці діячі не будували Ізраїль - вони будували утопію, і коли вони відвідували ссср і бачили русскій тероризм, то утопія з їхньої голови улєтучівалась
серед агентів нквд на Заході були й українці, он в Канаді конон молодий був навіть власником бізнесу, але ідейно допомагав ссср а не петлюрівцям, гетьманцям чи оунівцям
Ізраїль зараз веде війну на два чи три (якщо враховувати іран) фронти, і "не корчить з себе безневинних ягнят"
Більш того, конкретно держава Ізраїль не несе ніякої відповідальности за дії троцкого-кагановіча-лєніна, тому що ідеологія комунізму не є ідеологією держави Ізраїль, а любавичський ребе що жив в Україні під час революції, був депортований в Узбекистан за свою релігіозну діяльність.
сталін підтримав створення Ізраїлю тому, що тоді це був анти-британський ход.
після того ссср підтримував, озброював і надсилав совєтніков арабам а не Ізраїлю.
та й США не дуже підтримували Ізраїль в перших роках: зброю поставляла Франція
пора з русскімі міфами прощатися
"Ізраїль зараз веде війну на два чи три (якщо враховувати іран) фронти" - а її прем'єр приміряє на себе кітель "безсмертного полковника". Мабуть, не знає, що робить… Або, може, держава Ізраїль не несе відповідальности ні за що…
"ідеологія комунізму не є ідеологією держави Ізраїль" - але засудити злочин проти українців під прапором ідеології комунізму чомусь язик у її влади не повертається…
І хто б там кому не допомагав колись давно, залишається питання, кого ж Ізраїль пітримує тепер.
І Голодомору він таки ж і не визнає ніколи, бо це йому невигідно, - так він звик до амлюа єдиної безневинної жертви геноциду.
І останнє: траплялося мені в житті бачити і "жидомоскалів" (як отой Островський, що став приводом до розмови) і "жидабіндєрафцаф". Різницю між ними я дуже добре бачу.
Оті "жидомоскалі" мені такі ж гидкі, як і просто москалі (а може, й гидші, бо вони зробили такий свідомий вибір). До "просто жидів" ставлюся невтрально, але й бачу, як вони воліють не помічати того, що їм невигідно. По-своєму вони мають рацію, бо дбають тільки за себе.
Але ніколи не прийму підходу, згідно з яким за погроми часів Коліївщини чи петлюрівщини відповідальність мислиться як колективна, а за Голодомор - якихось окремих осіб, що випадково мають таке, а не інше походження. Й усе це - на тлі тиші про погроми, вчинені червоноармійцями та білоґвардійцями. То все - гра міченими картами.
Коли українські депутати або й посадовці, такі як бойко чи мєдвєдчук чи януковіч (переможець міжнародно визнаних виборів, до речі), вдягали георгіївські стрічки на прийомах в москві, то це була офіційна позиція держави Україна чи приватний візит українських посадовців до москви ?
А Янукович, звісно, був виразником позиції всієї тогочасної влади, яка вела сюди Москву. Те саме свідомо робили й Бойки з Медведчуками. І до цієї славної компанії долучився Нетаньяху. Чия рука чию миє?
теракт в Магдебурзі - це теж частина російської агентури, його зробив симпатик АдН, яка фінансується фсб
в Одесі мають стояти памятники тільки діячам з дружніх націй
"русскім опозиціонерам" ніколи в історії не вдавалось побудувати "второє русскоє государство с другімі порядкамі", тому ті, хто такі ідеї озвучує, є не "русскімі опозиціонерами" а тими ж самими русскімі імперцямі
он, поэт вознєсєнскій в "юноні і авосі" співав про "табула раса", "новоє русскоє государство в Амєрікє бєз царской охранкі" - а закінчив все тим, що закликав єльцина напасти на Україну : таковы всі русскіє мєчтатєлі про "табулу расу"
І це при тому, що 20 століття було лівим на заході, тому все це відбувалося.
А ми вже в 21 столітті і йде повернення фашизму і інших тотальностей, на кшталт цифрових диктатур і у Росії тут своя ніша.
Чомусь мені здається, що нам буде дуже важко апелювати до свободи чи то до страждань від геноциду. Всі ці ніші вже зайняті і відгриміли, як мода.
Захід це таке вже втомлене болото різних чортів, як той журналюга, на жаль - подавай їм нових гострих відчуттів або грошей, ще більше грошей)
У вільній спільності політичне це вища цінність)
жситуації?А те що українці та евреї русифіковані не робить їх росіянами.
Українці відродять свою культуру, релігію, мову, так само і евреї в Одесі все більше ходять до синагоги, згадують юдаїзм, івріт. Без росіян все вертеться на свої місця.
Українці та евреї живуть поруч вже 1000 років, на відміну від диких племен за чертою осідлості.
Евреїв їх культуру, мову, віру росіяни знищували з такою жорстокістю як і українську. Всі більшовицька евреї це кати юдеїв, зрадники свого народу. Час певерне правду і люди самі згадають свої коріння. Головне щоб дикі росіяни не знищили нас.
У 50,60 роках комуняки активно іскоріняли українську мову, в школах у неділю було два уроки української літерат ури і два уроки мови все і постійно говорили що поняття націі стираються всі повинні розмовляти російскою а тих хто розмовляв українською дражнили селюками і називали бидлячою мовою . Так як в Московіі їздили трамваїї з написом «пролетаріат бери хворостину гони еврея в Палитину» так в Україні на заводах більшість робітників були з сел і всі розмовляли українською їм це заборонялось під наглядом парторгів яки були в кожному підрозділі підприемств. А далі зовсім в школах повідомили що українську вчать за бажанням не хочеш не ходи на уроки.
Втопити вас усіх у мазуті, хоч повітря в країні посвіжішає.