Іспит на державність

Наприкінці третього року війни Україні можна поставити одразу дві оцінки.

Одна з них зведеться до того, що наша країна погано складає іспит на державність. Що чоловіки в тилу воліють уникати мобілізації. Що в соцмережах люди засуджують ТЦК, а не "ухилянтів". Що навіть повномасштабне вторгнення не стало панацеєю від корупції та схем.

Ми скажемо, що у нас із лишком вистачає тих, хто використовує війну для збагачення. Тих, хто вважає за краще не інвестувати в загальне благо, а привласнювати його собі. Тих, хто пропонує країні прості рішення, радячи скасувати податки або перевести армію на добровільний формат комплектування.

Ми зможемо згадати звільнення компетентних і призначення лояльних. Перерахувати втрачені міста та окуповані території. Порівняти реальність фронту з реальністю тилу і дійти висновку, що якщо війна — це тест, то ми ризикуємо цей тест провалити.

Другий вердикт буде протилежністю першого. Ми зможемо сказати про те, що нам давали два тижні — а ми б'ємося вже три роки. Що друга армія світу не змогла вийти навіть на кордони Донецької області. Що нам вдається протистояти "осі зла", до якої входять Москва, Пхеньян і Тегеран — яким на додачу функції тилу забезпечує Пекін.

Ми скажемо, що самотужки обнуляємо склади й арсенали, які створювалися для підкорення Європи та США. Що нам випало опинитися першою країною континенту, яка воює не з партизанами, а з ядерною державою. Що тільки ми вміємо перехоплювати балістичні ракети, збивати стратегічні бомбардувальники і топити ракетні крейсери.

Ми зможемо згадати про наших цивільних, які виходили на мітинги в окупованих містах. Про волонтерів, які зуміли витягнути ситуацію в момент кризи. Про безпрецедентний рівень єднання, яке в соцопитуваннях простежується навіть через тисячу днів війни.

Особливість у тому, що обидва ці висновки будуть правдивими.

Щоб оцінити, як Україна проходить випробування війною, нам потрібна база для порівняння. Зразок, з яким ми станемо себе зіставляти. Приклад, від якого будемо відштовхуватися під час винесення оцінок. Але такого еталона у нас просто немає.

Щоб приміряти на нас епоху Першої світової — потрібно відмотати час на століття. Скасувати загальне виборче право. Запровадити польові трибунали з правом розстрілу. Зробити єдиним джерелом інформації — підцензурну пресу. Забути про права людини, всесвітня декларація яких з’явиться лише після Другої світової. І, судячи з книжок Барбюса і Ремарка, це все одно не позбавить нас байдужого тилу, корумпованих постачальників і махінаторів усіх мастей.

Та й наступна світова війна не підходить на роль зразка. Більшість європейських країн впали за лічені тижні. А настільки улюблена в нашій країні Британія на той момент була не самотнім оточеним островом, а імперією, над якою не встигало зайти сонце. До того ж усе наше уявлення про те, як Велика Британія справлялася з викликами війни — це міф, народжений її перемогою. На дистанції у вісімдесят років ми просто не помічаємо всіх тих проблем, з якими доводилося стикатися в ті роки Лондону.

"Війна Фойла" — британський серіал, присвячений роботі поліції в англійській глибинці в роки Другої Світової. Британці досить чесні до себе — а тому показують глядачеві проблему "ухилянтів" і торгівлю "білими квитками". Мародерство пожежників у розбомблених лондонських будинках та крадіжку палива на армійських складах. Британських ультраправих, які чекають на висадку нацистів на острів, і героїв фронту, що перетворюються на злочинців. У Британії часів війни було все, що ми сьогодні бачимо в українських новинах і що вважаємо лише "вітчизняними недоліками". Якщо переможемо — через 80 років увесь наш звивистий шлях до тріумфу так само вирівняють заднім числом.

Так, можливо, сьогодні наша країна недостатньо добре протистоїть вторгненню. Але виникає питання — а хто справлявся краще? Хто з наших сусідів переживав подібне? У кого є право порівнювати свій досвід із нашим, щоб потім дорікати нам у недостатній ефективності та самовідданості?

Хто ще топив чужий флот, не маючи власного? Кому, крім нас, доводилося спалювати в щоденних боях десятки ворожих танків і бронемашин? Хто останній мобілізовував сотні тисяч людей на війну з ядерною державою? Кому вдавалося вести багаторічну війну з переважаючим суперником краще, ніж це робимо ми?

Якщо вам здається, що ми недотягуємо до ідеалу, то хочу нагадати. Країна маминої подруги бездоганна, ефективна та досконала. А ще — її не існує.