ДОТ – як "не мона" (довготривала вогнева точка)

Літо 2022-го. Околиці Горлівки. Навколо натикано ефектних бетонних ДОТів ще під час АТО. Без жодної обсипки чи маскування. Ту ділянку між Горлівкою і Торецьком ЗСУ втримали непорушною з 2015-го по 2024-й роки (єдину на всю нескінченну лінію фронту). Але парадокс. Ми тоді ні разу не використали вцілілі ДОТи за призначенням. Окремі побратими по дитячій наївності пробували оборонятися в красивих ДОТах, але швидко скінчилися. Царство їм небесне.  

В степу високий ДОТ (навіть знищений) найкращий орієнтир для пристрілки артилерії. Краще б їх таких зовсім не було.

Скрізь розмови про недостатність наших укріплень. Про пріоритет фінансування ДОТів замість бруківки. У мене більше обурення викликає якість укріплень, вірніше неадекватність проєктів. 

Грошей на укріплення вбухується. Але… Переважно це монструозні голлівудські споруди. На верхівці найвиднішого пагорба. Або на перехресті доріг, на мостах, в інших мальовничих місцях.  Вони своїми розмірами та коштовністю покликані відлякувати ворогів, упокорювати місцевих "peasants" та журналістів. Покажіть мені історію успішної оборони в цих бетонних "мавзолеях Мавсола"?

Те що відлякувало кавалерію кримських татар (або афганський «талібан у шльопках»), не відлякувало снаряди вже в Першу світову війну. Навпаки, притягувало. Оборона поодинокими кулеметами у вирвах від снарядів показала себе ефективніше.

Міцне перекриття (навіть погріб для картоплі) прекрасно рятує залогу від "турбуючого вогню" по площах. Але якщо укриття виявили, то вже байдуже скільки там накатів деревини, метрів бетону, наскільки красивими є його натівські габіони, скільки у нього амбразур на всі 360 градусів. Його розберуть. Швидко і радісно. Без жодних втрат. З відосиками і саркастичними коментарями. 

На початках проєктування танків теж думали чим більше башт, тим крутіше. Будували монструозні танки на 2..3..5 башт. На практиці 5-ти баштовий гігант Т-35 воював гірше ніж однобаштовий танк. І коштував Т-35 Сталіну вдесятеро дорожче - близько 525 тисяч рублів проти 50+ тисяч рублів за легкий однобаштовий.

Так само з укріпленнями. Довоєнні лінії Мажино, Маннергейма, Сталіна-Молотова будувалися з трьох-чотирьох амбразур та жилої зони одним куском. Як тільки пішла реальна світова війна, кожен солдат відчув шкірою:  три амбразури гірше ніж одна, великий товстий ДОТ гірше ніж низенький непомітний. Відпочивати поряд з амбразурами гуртом – ідея для смертників. В амбразуру прилетить і це лише питання часу. Чим більше у нього амбразур, тим простіше ДОТ виявлять і заткнуть перед розборкою. Вразять дірочку хоч дроном, хоч ПТУРом, хоч танком. 

Легендарні ДОТи лінії Маннергейма прославилися в бою не через свою крутість – з матеріального погляду фінські ДОТи були непристойно дешевими. Ну не мала мікроскопічна заполярна країна грошей на дорогі понти. Навіть проєкти були морально застарілими. Але… Фінські ДОТи (і прості кулеметні гнізда) були розумно вписані в місцевість, замасковані. Згідно простих писаних польових уставів всіх армій світу.  Сталінські генерали тижнями скаженіли, не розуміючи звідки кулемети кладуть їхню піхоту. Фінські ДОТи не боялися хаотичного обстрілу «по площах». Коли ж їх врешті решт виявляли, гаубицями перетворювали на «карельську квітку» - здиблену арматуру з залишками бетону.

Так, «відкрию секрет» – правила проєктування вузлів оборони та окремих вогневих точок не є сакральним знанням жерців храму бога Марсу. Вони грамотно прописані в польових статутах і методичках навіть совкової армії. 

Далі буде продовження: ДОТ – як "не мона, а нуна"